23 травня в українському суспільстві відзначають День Героїв. Ідея пам’ятної дати зародилася в національно-визвольному русі під час Другої світової війни, йдеться на сайті Українського інституту національної пам’яті. Потім День Героїв продовжили відзначати в українській діаспорі. З відновленням Україною незалежності в 1991 році пам’ятна дата почала повертатися. А з нападом Росії на Україну у 2014 році пам’ятний день стали відзначати масштабніше, поряд з історичними постатями борців за незалежність у XX столітті вшановують сучасних героїв, які на полі бою захищають Україну від російської агресії.
Сьогодні Україна як держава й українці як суспільство докладають зусиль, щоб віддати щиру шану героям, які поклали своє життя за волю і соборність країни у сучасній російсько-українській війні, та щоб пам’ять про них була живою. Ми згадуємо всіх поіменно, розповідаємо історії їхнього життя, називаємо на їхню честь вулиці та встановлюємо пам’ятні знаки. Тому що усвідомлюємо, що завдячуємо їм можливістю продовжувати жити у своїй державі.
Імена та історії людей, які героїчно стали на захист країни від повномасштабного російського вторгнення, ми ще дізнаємося і фіксуємо в ході цієї кровопролитної війни. Момент гідного всеохопного пошанування ще попереду, після остаточної перемоги над російським агресором.
Проте станом на 23 травня за період з 24 лютого 2022 року сотні військових відзначені державними нагородами за відсіч агресорові. Щонайменше 147 станом на 22 травня були нагороджені найвищою державною нагородою «Герой України», з них – 75 посмертно.
Окремі історії військових, які стали на захист України після широкомасштабного вторгнення РФ, опублікували у День Героїв на сайті Українського інституту національної пам’яті.
25 лютого на Київщині 33-річний танкіст з Волині Олександр Лук’янович разом з екіпажем знищив до тридцяти одиниць ворожої техніки. Бій тривав понад дві години. Ворожі сили переважали, та до такого опору, схоже, вони готовими не були. Коли ворог вже відступав під натиском наших військ, налетіла ворожа авіація. Від прямого влучання в танк Олександр загинув…
Олександр Володимирович Лук'янович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району на Волині. Роками працював електриком на залізниці, але 2021 року вирішив іти у військо і став солдатом-танкістом 14-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Був одружений, виховував двох дітей.
2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександрові присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Десятки одиниць знищеної ворожої техніки, взяті в полон вороги, відбиті атаки та врятовані життя побратимів – так проявив себе 32-річний полковник Віталій Кучерявий та очолюваний ним прикордонний підрозділ.
Віталій Вікторович Кучерявий народився 7 серпня 1989 року в с. Водяне Шполянського району Черкаської області. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького.
Віталій був начальником відділу КПВВ «Щастя» Луганського прикордонного загону. У ході повномасштабного російського вторгнення в Україну загін під командуванням Віталія Кучерявого вступив у бій 24 лютого 2022 року. Тривалий час підрозділ успішно відбивав атаки ворога. 13 березня близько 6-ї ранку Віталій Кучерявий загинув під час бою від артилерійського снаряда.
10 березня, за три дні до загибелі, був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А вже 17 квітня за здійснення особистих героїчних вчинків, відвагу і самовідданість, виявлені під час виконання завдань з охорони та оборони державного кордону, указом Президента України полковникові Віталію Кучерявому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
22-річний лейтенант Владислав Українець ціною власного життя прикрив відхід побратимів під час наступу ворога на Антонівському мосту в Херсонській області. Це сталося в перший день повномасштабного російського вторгнення в Україну – 24 лютого 2022 року.
Владислав закінчив Кам'янець-Подільський ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області та Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. З 2020 року був командиром взводу 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь у бойових діях у складі Операції об’єднаних сил.
У воїна залишилася вагітна дружина, якій він освідчився вже під час першої їхньої зустрічі. В останній же розмові вони якраз вибирали ім’я для первістка, якого Владислав так і не встиг дочекатися…
2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Владиславові Українцю присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Денису Прокопенко – 30. Він підполковник, командир полку спеціального призначення «Азов», що разом із морпіхами та нацгвардійцями героїчно тримав оборону Маріуполя й заводу «Азовсталь».
Денис у «Азові» з 2014 року, воював проти російського ворога на Донеччині й Луганщині. За три роки він пройшов шлях від взводного у званні молодшого лейтенанта аж до командира полку, яким став у 2017 році.
Очільник «Азова» відомий також як активний вболівальник «Динамо» – саме з активних часів у фанатському русі він має свій позивний «Редіс». До всього Денис вільно володіє німецькою та англійською мовами.
«Я можу сказати, що ми зробили все можливе та неможливе, щоб відтягнути на себе переважаючі сили противника. Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел. Розуміючи, що, згідно з планом оборони, потрібно буде вести кругову оборону в місті, і воно, власне, так і сталося. Вважаю, що ми зробили вагомий внесок для перелому ситуації в цілому в Україні та відтягнули на себе велике угрупування сил противника, щоб послабити тиск на інших напрямках. Це дало змогу отримати Україні озброєння від західних партнерів, перегрупуватися й діяти більш ефективно», — розповідав Денис в інтерв’ю «Українській правді».
Між іншим, Денис Прокопенко — потомок етнічного карела, який чудом уцілів у Зимовій війні 1939–1940 рр., тому для нього захист України — справа особиста: «Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля. У мого діда була така жахлива ненависть до комунізму, до більшовизму, до Совка… Уявляєш, що таке втратити свою родину? Тобто, всі його брати загинули, рідня…»
19 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дениса Прокопенка удостоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».
Зараз Денис Прокопенко та інші оборонці Маріуполя перебувають у російському полоні – на такий крок військове керівництво пішло заради порятунку життя особового складу.
На початку березня – уже під час повномасштабного вторгнення – російські окупанти намагалися захопити місто Мар’їнка, щоб продовжити наступ на Покровськ і Дніпропетровську область. Але їм на заваді стали українські воїни групи «К2» 54-ї ОМБр під командуванням майора Кирила Вереса. Разом із українською піхотою вони зуміли знищити чимало танків, бронемашин та ворожих солдат.
Командир «К2» Кирило Верес має три вищі освіти. На російсько-українській війні – з 2014-го. Він був контррозвідником СБУ, офіцером 92-ої бригади, а нині його підрозділ воює у складі 54-ї ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи.
Одна з найвідоміших операцій Кирила – взяття в полон 2016 року кадрових російських розвідників Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва.
Кирило Верес єдиний одночасно є Героєм України, повним лицарем ордену Богдана Хмельницького та Народним Героєм України (недержавна нагорода).
