28 серпня християни відзначають велике свято — Успіння Пресвятої Богородиці. Це день, коли Діва Марія закінчила свій земний шлях і перейшла до Царства Небесного, возз’єднавшись у ньому зі своїм Богом та сином — Ісусом Христом. Своє престольне свято у цей день відзначають аж 5 сіл Боратинської громади: Новостав, Баїв, Цеперів, Озеряни та Радомишль. З такої нагоди пропонуємо вам ознайомитись з цікавими фактами про кожне з цих сіл.
Цікаві факти про Новостав
1. Мелодійна назва с. Новостав має цікаву історію. Село розташоване на обох берегах тихоплинної річки Чорногузки, майже при самому впаданні її у повноводний Стир. На Чорногузці було споруджено водяний млин, а для нормального його функціонування річку перекрили греблею. Внаслідок цього частина території була затоплена водою і утворила озеро (став). Біля нього на підвищені почали селитися люди, а населений пункт отримав назву Новий Став. Саме так село довгий час згадується в історичних документах.
2. Перша згадка про Новий Став відноситься до 1393 року, коли Великий Литовський князь Вітовт віддав його костьолу Святої Діви Марії у Луцьку, який належав домініканському ордену.
3. Свято-Успенська церква села Новостав
Свято-Успенська церква с. Новостав є одним з найдавніших храмів не тільки Волині, а й України, побудований в 1681 році.
Церква має форму хреста. Храм має сім куполів, які символізують сім Таїнств Церковних (Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Причастя, Шлюб, Соборування, Священства) та сім чинів ангельських – Михаїла, Гавриїла, Уриїла, Селафіїна, Ієгудеіїла, Варахіїла, Ієреміїла.
За переказами на цьому місці колись був дрімучий ліс. І якось у ньому заблукала донька знатного пана. Саме тут на пагорбі біля річки Чорногузки її і розшукали. Пан звелів на цьому місці побудувати капличку, біля якої згодом почали робити захоронення. Про їх наявність свідчить те, що під час земляних робіт знайдено людські кістки.
В 1681 році на місці каплички (є версія, що збудована вона в 1614 році) постав храм. Ця дата вирізьблена на дубовій балці у вівтарній частині храму. Протягом віків церква була діючим православним храмом.
ХХ століття ознаменувалося трагічними подіями для храму. Колись іконостас, дзвони, церковна утвар були зроблені з бронзи, міді та інших благородних металів. Під час Великої Вітчизняної війни німці познімали дзвони і вивезли їх. Проте, за свідченням старожилів, один із дзвонів закопаний десь неподалік церкви.
У післявоєнний період храм був взятий під охорону і віднесений до пам’ятників архітектури республіканського значення. Згідно акту обстеження зробленого в 1949 році церква знаходилася у досить непоганому стані. Однак у 1960 році храм було пошкоджено бурею, і центральний купол обвалився. Незважаючи на статус пам’ятника архітектури, тодішня влада вирішує його не відбудовувати і закрити. Загинуло багато цінних ікон. І лише в 1989 році храм знову було відкрито
4. Перша папірня на Волині існувала в Новому Ставі (тепер Новостав). Саме їй він завдячує популярністю. Вона тут існувала майже три століття. Вперше про неї згадується у 1573 році. Одним із замовників новоставської паперової продукції був луцький староста і його урядники. Про це свідчить документ від квітня 1574р., який повідомляв про приїзд папірників із Нового Ставу із папером до Луцького замку. Відомо, що майстром з виробництва був Мартин Кобилка, луцький папірник. Виробництво паперу було прибутковою справою. Про це говорить той факт, що існувала папірня на протязі трьох століть, вносячи у виробництво новинки технічного процесу.
Згадки про Новоставську папірню знову зустрічаємо в кінці 20-х рр. 18 ст.. Про це свідчать водяні знаки, виявлені на документах, написаних на новоставському папері в 1789-1798 роках. Всі ці знаки зображують герб Одровонж та мають у своєму складі напис «Новостав», що є незаперечним доказом існування папірні в ці роки.
Отже, за архівними документами новоставська папірня останній раз згадується 183 роки тому.
5. У селі існує місцевість, яку називають «Папірнисько». Вона знаходиться зразу ж по ліву сторону від моста через річку Чорногузку по дорозі в с. Вербаїв. Дана територія була найбільш вдалою для розміщення виробництва. Попереду річка ніби стискається підвищеними берегами. Ззаду - широка місцевість, обрамлена підвищеннями рельєфу. При розлитті річки, а також при розміщенні дамби в районі церкви, тут утворювалося своєрідне водосховище (став). Саме механізми папірні регулювали вихід води з цього ставу у річку. На жаль, крім визначення топоніма «Папірнисько”, місцеві жителі нічого не можуть доповнити до вже зібраної інформації».
6. Відомо, що через село проходила дорога на Дубно, яка була потужним транспортним і торгівельним шляхом. Нині це ділянка дороги за маршрутом «Луцьк-Новостав».
7. На території села Новостав відомі такі пам'ятки археології:
• За 0,5 км на захід від села, на правому березі Чорногузки — двошарове поселення пізньопалеолітичного часу і культури лінійно-стрічкової кераміки доби неоліту, відкрите в 1978 р. Г. Охріменком.
• За 1,5 км на захід від села, на правому березі Чорногузки — поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, відкрите розвідкою Г. Охріменка у 1978 р.
• За 2 км на захід від села, на правому березі Чорногузки — поселення культури лінійно-стрічкової кераміки. Відкрите розвідкою Г. Охріменка у 1978 р.
• За 1 км на південний схід від села, в урочищі Мачулки, на лівому березі Чорногузки — поселення пізнього періоду трипільської культури, відкрите М. Пелещишиним у 1973 р.
• На мисі лівого берега р. Стир — поселення кінця І тис. н. е. завдовжки 200 і завширшки 100 м. На його площі зібрано фрагменти кераміки культури Луки-Райковецької.
• На території села (садиба Й. Вішнера) — давньоруське городище.
• У північно-східній частині села, на схід від тваринницької ферми і за 400 м на північний схід від дороги Боратин-Мстишин — багатошарове поселення стжижовської культури, милоградської культури ранньозалізної доби та давньоруського часу Х-XI ст.
Цікаві факти про село Баїв
1. Вперше Баїв згадується в літописах 1545 року. За ревізією Луцького замку, тоді він належав Яцьку і його братам Баївським, котрі були зобов`язані до ремонту трьох Луцьких замкових городень. Потім Кирилу Терлецькому, релігійному діячеві XVI ст., ієрарху Київської митрополії, єпископу Луцькому та Острозькому, одному з організаторів Брестської унії. У 1577р. поміщику та Володимирському підстарості Василю Федоровичу Гулевичу, з роду якого вийшла Галшка Гулевичівна. В 1583 р.Баїв був власністю М. Линевського. В 1601р.- до князя Григорія Сангушки, каштеляна брацлавського. В 1648 р. належав князю Домініку Заславському, який під Пилявцями зазнав нищівної поразки від війська Богдана Хмельницького і якого козаки прозвали «периною» за зніженість та пухку статуру.
2. Баїв і сусіднє з ним Городище становлять великий інтерес для археологів. Їм вдалось виявити цікаві предмети енеоліту, пам`ятки середини 1 ст. до нашої ери (гальштатська епоха), а також місця поховання часів Галицько-Волинського князівства. Ще зараз після весняної оранки можна знайти фрагменти глиняного посуду, крем`яний скребок чи кам`яний молоток. Зустрічаються і кам`яні відбійники, з яких виготовляли серпи, наконечники списа, скребка чи ножа. У могильнику III-IV ст. на околиці села було знайдено посудини, знаряддя праці, зокрема ножі, прикраси, речі індивідуального вжитку, які свідчать про матеріальну і духовну культуру мешканців Баєва. Серед речей знайдені фібули-шпильки-застібки для одягу, бронзовий браслет з потовщеними кінцями, типовий для вельбарської культури. Цікавими є скляні намистини круглої та біконічної форми, різних кольорів, намистини з бурштину та сердоліку. Дрібне намисто темно-синього кольору є римським імпортом. Це пояснюється тим, що серед носіїв вельбарської культури — готів багато було військових людей. Цілком ймовірно, що один з них був на службі у римської знаті і придбав у Римській імперії намисто для своєї дружини. Про контакти з римськими провінціями свідчить ще одна знахідка на некрополі Баєва. Це пряжка, яка складається з бронзової S-подібної колодки, до якої на бронзовому кільці була прикріплена срібна монета Адріана (римського імператора 117-138 рр.)
3. У с. Баїв була стара дерев`яна церква, закладена у 16 ст., з надзвичайно рідкісною назвою Святих Косьми (Козьми) і Доміана , лікарів-безсрібників, які жили у Римі у III ст. У музеї волинської ікони є передана з Баївської церкви і вже відреставрована ікона «Святі безсрібники Козьма і Доміан», датована 1693 роком.
4. коли у 1648 р. Волинь була охоплена хвилею повстань, то створені загони допомагали селянсько-козацькому війську гетьмана Богдана Хмельницького. Центром визвольного руху став Луцьк, який очолив луцький міщанин, ляндвійт Ф. Липка, який одержав від полковника Гуляницького дозвіл на організацію загону. Разом із козацьким гарнізоном вони розправилися зі шляхтою та багатою міщанською верхівкою, громили і палили маєтки в навколишніх селах і був розгромлений маєток у Баєві, Полонці та інших навколишніх селах.
5. У 18 ст. Баїв став значним поселенням. За інвентарем 1847 р. в Баєві був фільварок, два млини, корчма. На початку 19 ст. після навали наполеонівських військ чисельність населення значно скоротилася. В наслідок реформи 1861 року селяни стали особисто вільними. Частина колишніх кріпаків не одержала землі зовсім, тому йшла в найми. В кінці 19 ст. в селі було 65 хат і 463 жителі, дерев`яна церква. На схилі підвищення, біля церкви, знаходилось 16 курганів, зараз залишився тільки один.
6. У 1897 р. в Баєві було відкрито трикласну церковно-приходську школу. В цій школі вивчали письмо, арифметику, а також «Закон Божий». До школи ходили діти заможних селян, а більша частина сільських дітей не була охоплена навчанням. Після входження Волині до складу Польші за Ризьким договором 1921 року в селі стала діяти школа, навчання в якій було чотирикласним . Вчителювала тут Анна Василевська. Навчання проводилось у дві зміни. Учні вивчали польську, українську мови, математику, історію, географію. Кожного тижня, у вівторок та п`ятницю, приходив місцевий священник. Він викладав «Закон Божий». Кожен день заняття починалось читанням молитви «Отче наш». Більшість учнів так і не стали випускниками школи, тому що змушені були покинути навчання і допомагати старшим по господарству. У воєнні роки школа не працювала.
7. Війна кривавим плугом переорала людські долі жителів с. Баїв. З початку Другої світової війни в Луцькій тюрмі було розстріляно 8 жителів села. 11 грудня 1943 року в Баєві загинула 101 людина, в братській могилі з дорослими лежить 35 дітей. Всього до 21 березня 1944 року, коли було визволене село, загинуло майже 200 жителів. З 140 хат залишилось 15. До кінця війни дожило 100 чоловік. На фронтах війни брало участь 78 чоловік, 39 чоловік загинуло, 30 удостоєні урядових нагород.
8. Існує легенда, яка оповідає: «На берегах Чорногузки розкинулось село. На високому пагорбі старий дуб розклав свої віти , а в підніжжі були джерела . Люди називали це місце криницею. Дуб вважали священним. На свята дівчата прикрашали його стрічками, та так, аби гілочки не зламати. За кілька днів до свята Купала пронеслась страшна злива і сильний вітер повалив старого дуба. Коли зійшло сонце хтось почув шум джерельця. Підійшли до місця, де стояв старий дуб і побачили: з-під пенька било джерельце, а на пеньку виднівся образ Божої Матері. Вмить звістка понеслась по хатах. Прийшли всі. Мовчки дивилися на те диво, хрестилися. Старші казали: «Це звістка, тут ми повинні збудувати храм». До кінця літа 1875 р. церква була збудована за кошти селян при священнику Філарету Ковальському. На свято Успіння Божої Матері храм освятили.
9. На картах царського і польського часів значиться не Баїв, а Баєво.
Старші люди згадували, що «за Польщі» вони казали на своє село і «Баїв» і «Баєво» . Існує кілька версій походження назви села. Можливо, вона походить від древньоруського слова «баяти» — говорити, розповідати, а можливо, від братів Баївських, які були власниками у 1545р. Але є ще одна цікава легенда, пов`язана з назвою села. «Давно те діялось на нашій землі. Луцьк був містом великим і багатим. В ті давні часи приходили на волинську землю татари. Рушили вони вздовж річки Чорногузки. І зійшлися в страшному двобої татари і волинська рать. За звичаєм князь попереду першим у бій вступає, а татарський бай сидів біля юрти, на високому пагорбі і спостерігав. Поволі татари відступали до гори, де бай сидів. Ось уже татари недалеко до намету. Йшов запеклий бій. Раптом впав бай, смертельно поранений стрілою. Татари кинулись тікати. За християнським звичаєм поховали вбитих і рушили до міста воїни. А жителі поселення зійшлися на високій горі і поховали бая. А щоб ніхто не переплутав могили невірних з християнськими – насипали могилу-курган. Його і зараз видно здалеку. Спускаючись з гори, люди побачили джерельце. Скуштували води і втома поділася геть. А джерельце, чим більш з нього пили воду, тим більше бив струмінь. Про цілющі властивості води звістка розійшлася по берегах Чорногузки і йшли до нього люди скуштувати холодної води.
- Куди йдеш?- питали прохожого.
- До криниці, до баєвої гори, до Баєва».
Так легенда пояснює назву села.
10. У Баєві діє єдиний на Волині клуб-музей історії села Баїв та Волинського бджільництва, в якому місцевий краєзнавець Іван Душак зібрав більш як 2,5 тисяч експонатів. У музеї можна побачити 300-літній вулик та вулики з різних регіонів України. Дерев`яні, глиняні, вулики-дуплянки, у яких рояться бджоли, а також зразки натуральної вощини, десятки видів меду, медової мазі та бальзаму. Там знаходиться і перший пам`ятник бджолі на Волині.
Цікаві факти про Цеперів
1. Село Цеперів знаходиться за 10 км від Луцька, над річкою Чорногузкою. У 1906р. це село Лаврівської волості Луцького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 10 верств, від волості 7. Дворів 30, мешканців 91. В кінці 19 ст. там було 33 будинки, 272 жителі. Крім цього на колонії – 7 будинків і 53 жителі. На південний захід від села, на лівому березі Чорногузки знайшли поселення тшинецько-комарівської культури. Відкрите розвідкою Г.Охріменка.
2. За переказами назва села походить від слів «цепи» та «рів»,
якими воно було обгороджене у давнину. Старожили говорять про те, що
волинська рать здобула перемогу над татарами. Вона зупинила їх на землях, які з одного боку заступав ліс, а з іншого – річка. Поселення відгородили ровом, дозволивши полоненим будуватися тільки «це по рів».
3. А Ви знаєте, що с.Цеперів згадується вперше письмово у грамоті, що була складена в Києві 22 грудня 1437року, коли князь Лев Свидригайло надає його владиці вірменському, і зобов`язує його до утримання 1 городні луцького замку. У Цеперові на той час були 2 водяні млини і сукнярня . Згадується і боярська охоронна служба.
4. Під час козацько-селянського повстання під приводом Кшиштофа Косинського з села Цеперів втекли 9 родин, підданих церкви Святого Стефана вірменського(1593), очевидно, нелегко їм жилося під владою вірменів , бо вдалися до козацького захисту. Село не раз руйнували козацькі набіги.
5. Перед війною Цеперів належав чеському пану Прайзору, який
мав на плесі 24 га землі та тримав у селі шинок. Селяни працювали у нього на землі і він непогано їм платив, за день роботи можна було купити хромові чоботи. Але пан був скупий , а хто був з цеперовців сміливіший , то перепиняв пані на бричці і із її допомогою отримували у пана свою плату за роботу .
6. У Цеперові була розташована німецька колонія. Німці перед війною виїхали, але забрали тільки коней, а все майно залишили. Вони вміло господарювали і зуміли на горбистому глиняному полі виростити гарні розкішні садки, висадити алеї. Добре жили два народи, не сварились. Коли їхали, то роздавали свої яблуні, які і дотепер родять у місцевих садках смачні яблука. А «совєти» після свого приходу на ці землі змушували дітей виносити картоплю з німецьких льохів.
7. Цеперів – бандерівське село. Вояки-бандерівці не пили, не курили, не матюкались, приїхавши зі Львова. А до них у селі було безвладдя, цілими ночами у селі стояв крик, гвалт, панував грабіж. А Варигон з Грицьком крали навіть корови. Бандерівці їх половили і придумали кару-кожен ніс за плечима по селі по два мішки з краденим, і як кого зустрічали, казали: «Що вкрав, те й несу», а аоптім викладали награбоване.
8. 7 липня 1943 року фашисти підпалили село, пограбували будинки, бомбили ліс з літаків. Тоді згоріло 80 осель, загинуло 8 людей. Люди втікали хто до гаю, хто в болото, ночували на «Острові». Коли німці село спалили, нічого не було, тільки небо і земля, ніде не хатинки. Потім почали робити землянки, в яких якось виживали, а пізніше почали відбудовувати село.
9. В Цеперові не було своєї школи. За німецької окупації діти ходили в школу до Баєва. Коли німці були в Садові, діти ходили в школу до Городка. Після війни діти вчились у хаті Медведюка Кості. Було три класи, а вчителювала там Надія Афанасієвна. А в хаті Медведюка Нестора був медпункт. В 1955 році побудували будинок, де з однієї сторони був розміщений клуб. Як вечоріло, то на стіні клубу показували кінофільми, які дуже подобались місцевим жителям. З іншого боку будинку була трьохкласна школа, вчителювала Олександра Ігнатівна. Старші діти вчились в Ратневі. Проте у 1962 році була побудована школа у селі Баїв, до якої діти мали змогу перейти і продовжити навчання.
10. У Цеперові є Кринична гора і безодня з криницею, в якій б`є джерело. Вода з цього джерела цілюща, багата на різні мінерали. А утворилась вона, згідно легенди, коли багатий пан відправив на Великдень свого робітника орати на Криничну гору. Гора обірвалась і робітник разом з конем і плугом і частиною гори провалились крізь землю. Так і утворилася безодня.
Цікаві факти про Озеряни
1. У 1926 р. у Озерянах була побудована кірха, яка після виїзду чехів із села була передана православним вірянам і перейменована в храм Успіння Песвятої Богородиці, який діяв постійно. Нині це пам'ятка архітектури місцевого значення і діючий храм Православної церкви України.
2. У 1930 там побудовано млин (можливо, паровий) братами Купецькими (Кароль, Владик, Тонік).
3. У 1940 роках побудована пожежна станція, яка не збереглась. Працювала добровільна пожежна дружина.
4. У 1946 р. чехи збудували чотири стіни клубу, але завершити будівництво не змогли, оскільки в 1947 році були повернуті назад на свою Батьківщину. Вже у 1962 році будівлю завершили і відкрили клуб.
5. У 1950 - 1960 роки на бригаді була збудована електрична підстанція, яка працювала на дизельному генератору. Її по-народному називали «моторовня». Працював там Михайло Рак. Моторовня освітлювала вулиці села і бригаду.
6. В Озерянах працювала колгоспна городня бригада. Знаходилася вона на полі за кладовищем. Тут вирощували овочі, які продавалися в колгоспній лавці у м. Луцьку. Бригадиром був Сабарна.
7. В селі працювала кузня та столярний цех. Працював там Дунда Іван, переселенець із Словаччини.
8. Також була у Озерянах молотильня – територія, де обмолочували збіжжя із снопів. Знаходилася на території бригади.
9. Біля Баківцівського лісу знаходилася хмелярня, завідував нею Боруцький.
Цікаві факти про Радомишль
1. Вперше письмова згадка про Радомишль датується 1545 роком, знаходимо ми її в документах ревізії Луцького замку.
2. В різні періоди село мало такі назви Радомислє, Радомишліє, Радомисль, Радомишль. Жителі села з покоління в покоління передають легенду про його заснування, свято вірячи, що саме так і було. Влітку 1651 року курними волинськими дорогами крокувало козацьке військо. Попереду в червоних жупанах їхала старшина на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким, який вів своє військо до Берестечка, щоб там дати бій королівським військам. Літня спека була нестерпною. Від втоми коні спотикалися, люди валилися з сідел. Неподалік містечка, всього за якихось 30 км, вирішив Хмельницький зупинити військо для відпочинку.
Місцина видалась мальовничою. По правий бік чистої річки Забави лежав хутірець.
В одній із селянських хат розмістився Хмельницький, в інших - старшини. Козаки ж від втоми падали просто в шовкову траву і засинали. Більш досвідчені, які не в одних походах побували, в першу чергу піклувалися про своїх побратимів - коней напоївши та викупавши їх у Забаві. Інші чистили зброю. На березі запалали козацькі кострища. Згодом долину наповнив запах козацької страви: кашовари обід готували.
Увечері, коли військо відпочило, вирішив Хмельницький раду мислити із своєю старшиною, як краще організовувати бій, щоб і військо зберегти, і ворога побити. Не знав воєвода, що його під Берестечком чекає велика поразка і полон.
А вранці, як тільки зійшло сонце, литаври сповістили похід. Козацьке військо залишило хутірець. І не знав Хмельницький, що селяни запам'ятали цей день і хутірець свій, який пізніше стане великим селом, назвуть в честь цієї події «Радомисл» (16-17ст.).
3. У 1577 році за податковими документами власницею частини Радомисла називають княгиню Корецьку.
4. Всі чули легенди Луцька про відомих «кликунів», але мало хто знає, що серед них були жителі села Радомишль. Село мало обов'язок щотижня висилати до Високого замку в Луцьку двох сторожів на варту їхнім завданням було «ходити і кликати».
5. Влітку 1648 року після розгрому козацькою армією шляхетських військ під Пилявцями в Луцькій окрузі козацькі і селянські загони громили панські маєтки. З того часу біля Радомишля (з боку Баківців) довго зберігалися 10 курганів козацьких поховань.
6. Перша у селі дерев'яна Успенська церква була побудована у 1773 році, на її честь називалася вулиця Церковний бік (сучасна вулиця Тараса Шевченка).
7. У 1915 році у Радомишлі була спалена Успенська церква. Відомо, що вона мала три дзвони: великий, середній, малий, коли церква згоріла, при необхідних обставинах дзвони були закопані в землю. Коли дзвони почали викопувати, то їх не знайшли. Завдяки місцевому жителю середній дзвін було знайдено в Рожищенському районі, він зберігся і дотепер.
8. Місцеві старожили розповідали, що в Радомишлі збереглися тунелі, які ведуть до Берестечка та до міста Луцьк. Один з них навіть знав, де знаходиться вхід, але цей секрет так нікому і не передав.
9. У 1939 році у селі Радомишль була Радомишльська публічна школа, вона була польською, і мала вчителя-опікуна Фріммульовну Ядвігу.
10. У липні 1943 року перед церковним святом Петра і Павла 103-й німецький каральний батальйон за опір нацистам вчинив розправу над жителями Радомишля. Село було спалене. По вулицях Градник, Церковний Бік не залишилося жодної хати.
11. Радомишль має маленьку загадку в повстанській історії. В селі була побудована криївка, яка будувалася вночі, на подвір'ї місцевих мешканців. Вночі хлопці ходили на завдання, а вдень відпочивали. Вхід до неї був побудований з льоху. Через деякий час почувся вибух , всі вийшли на подвір'я та побачили, що з криївки лишилися тільки обломки. Хлопці-вояки загинули. Усі причетні, були засуджені на 10 років.
12. На території села Радомишль є заповідне урочище «Радомишль», площа якого складає 18 га. Єдина на Волині ділянка буково-дубового лісу віком 60 років має штучнє походження.
