У святковий для православних день, 7 липня 1943 р., на Івана Купала, поляки-шуцмани під проводом гітлерівця-командира прибули з недалекого Луцька, поряд із селом на пагорбах установили кулемети, стали палили селянські садиби, із хлівів виганяли худобу. Мешканців, як правило, не було – передчуваючи напад, поховалися в ліску, в заболочених заростях біля річки. Душак Сергій Парфенович, що переховувався в селі, пізнав серед нападників недавнього мешканця Баєва, кривого поляка Ясіка Жаліка, розповідав про це Вегері Дмитру Йосиповичу.Впіймавши мешканців Баєва Вегеру Трохима Григоровича, його дружину Марію Марківну і Душака Парфена, нападники змусили їх гнати забрану в селі худобу до Луцька. Виконавши наказ, ті всі троє поверталися в село, очевидно, не маючи підстав ховатися. На дорозі в с. Городище їх перестріли поляки-шуцмани, що їхали з Баєва з награбованим майном, біля церкви їх закатували. У той же день поляки вбили у своєму обійсті Дмитрука Омеляна.
Як розпочалися жнива, Пьотр Пландовський із дружиною, сином Цезарієм та Броніславом Штандером дійсно приїхали в село з Луцька для збирання збіжжя на своєму полі. Як того ж дня їхали возом назад, з-поміж дерев у садку біля школи хтось невідомий свідкам зробив два постріли, якими вбив Ц. Пландовського і Б. Штандера, поранив у руку Пьотра Пландовського. Той вдарив по конях, вони шарпнули, трупи попадали, всі живі втекли. Вбитих українці поховали в селі.
(Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років. Луцький район і м. Луцьк с. 34-35)
