«Життя коротке, мистецтво ˗ вічне», ˗ говорить давня латинська мудрість. Навіть у найскладніші часи історії люди продовжували творити, а мистецтво продовжувало зцілювати душі.
3 лютого виповнюється 10 років з дня заснування дитячого духового оркестру «Боратин». Про тонкощі роботи з вихованцями оркестру, його історію та секрети успіху ми поспілкувалися з засновником і керівником колективу Віктором Мефодійовичем Лук’янчуком.
— Вікторе Мефодійовичу, почнемо з витоків. Як зародилася ідея створення дитячого духового оркестру «Боратин»?
— Це була ідея Сергія Олександровича Яручика. Він уже не раз пробував її втілити, але щось йшло не так. Можливо, траплялися якість неактивні керівники. Моя рідна тітка працювала поштарем в Боратині і якось порекомендувала йому мене, після чого Сергій Олександрович звернувся до мене і ми вирішили спробувати втілити цю ідею. Це було якраз 2 лютого, 10 років тому. Ми переглянули інструменти, які були у школі на складі, і я жахнувся: вони були настільки старі і гнилі, хіба що здати в металобрухт. Мабуть, ще 1970-х років був той інструмент. Тож ми вирішили: інструменти докупимо. В магазин музичних інструментів ми їздили разом із Сергієм Олександровичем.
— Що тоді придбали?
— Купили 6 труб німецьких. Були і китайські, але вони не годяться для такої роботи, тож нам під замовлення привезли німецькі. Купили баритони, 2 тромбони, ударну установку, бо з одним великим барабаном в оркестрі далеко не заїдеш. Отак ми почали нашу творчу роботу. Слід сказати, що нам би це навряд чи вдалося без доброго слова Мирослави Костянтинівни, тогочасної директорки Боратинської школи. 2 лютого ми вже почали набирати дітей. Не чекаючи, поки доїде весь замовлений інструмент, ми почали займатися з дітьми на тому інструменті, який вже був. І вже 7 березня, тобто через місяць занять, ми вже грали дві пісні. Повірте, для підготовки з нуля це сильний результат.
— Скільки учасників налічує Ваш оркестр?
— Зараз 18, а раніше було і 26. Хтось виїхав через війну, когось не пускають батьки через повітряні тривоги. Це відчутно, адже буває і так, що у мене навчається по три дитини з однієї сім’ї. Одна з таких сімей, наприклад, виїхала до США. Тож зараз ми набираємо дітей до оркестру.
— Який вік наймолодшого і найстаршого учасника Вашого оркестру?
— Наймолодшій дівчинці лише чотири роки, вона грає на маракасах. Верхня вікова межа ˗ четвертий клас. Інколи брав п’ятикласників, якщо дуже просилися. Чому не беру старших? Річ у тому, що поки їх навчиш, вони вже закінчують школу, а потім в них уже інші проблеми і вони перестають ходити на заняття.
— Чи є у Вашому репертуарі улюблена композиція?
— Вони у мене всі улюблені, бо в них вкладена душа. Але у навчанні дітей я часто використовую композиції нашого талановитого луцького музиканта Миколи Антоновича Безушкевича. Він є музичним керівником духового оркестру Палацу учнівської молоді у Луцьку. З ним я товаришую з 1976-го року. Його композиціями ми користуємося відсотків на 80%. Він пише дуже доступно і гармонійно, він знає дитячі можливості і пише якраз так, щоб діти грали граючи, без напруження.
— За Вашими спостереженнями, за останні 10 років попит на гуртки з духової музики знизився чи підвищився?
— Після епідемії COVID-19 попит підвищився. Лікарями давно доведено, що гра на духових інструментах лікує багато легеневих захворювань. Для батьків, які обирали для дітей позашкільний розвиток, це є сильним аргументом для вибору саме духової музики. Це ж унікальне поєднання фізичної і духовної користі.
— У будь-якій роботі не обходиться без підводних каменів. З якими труднощами в процесі роботи оркестру доводилося стикатися Вам?
— Головна проблема ˗ інструмент. Він металевий і він може впасти, пошкодитись, щось від нього може відламатися. В такому разі його треба віддавати на ремонт, а на такі випадки фінансування не передбачено. В роботі з дітьми проблем нема як таких. Я на дітей не кричу, вмію з ними говорити. Якщо хтось не виконав домашню роботу, я з ним розмовляю. Можу образитись, але не кричу. Діти зараз дуже кмітливі, розвинені і дуже, знаєте, тонкі. З ними не можна грубо поводитись, інакше вони просто не прийдуть. Головне, щоб у дитини було бажання вчитися музиці і взагалі добре, коли батьки легенько контролюють, щоб виконувалося домашнє завдання. А все інше у нас є, інструмент маємо шикарний, не такий, на якому вчився я. Бо той, що був при моєму навчанні, не шкода було і під потяг кинути. А ще зараз вагома проблема ˗ відключення світла, звісно. Але ми все одно навчаємось, знаходимо вихід із ситуації.
— Як вважаєте, чому серед різноманіття творчих гуртків і музичних течій слід обирати саме Ваш оркестр?
— Головна перевага духової музики ˗ те, що вона оздоровлює. Мої вихованці у школах марафони бігають, такі у них розвинені легені. Я можу швидко навчити дитину з нуля грі на будь-якому духовому інструменті. Взагалі я обожнюю своїх учнів, люблю свою справу і знаю, як її робити добре.
— Які перспективи можуть очікувати учня, який навчився грати на духовому інструменті?
— Стосовно прибутковості, то це раніше таке було, що якщо умієш грати на інструментах, то маєш можливість заробляти на весіллях. Зараз зовсім інша ситуація. Своїм учням, що бажають продовжувати навчання, я допомагаю вступати до музичного коледжу. Але якщо дитина прагне до справді високого рівня, то їй слід йти далі до музичної консерваторії. Якщо підійти до музики, як до справи свого життя, старанно навчатись і багато працювати над собою, є відкрита можливість заробляти дійсно великі гроші, виступаючи на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Музика вічна і попит на неї лише збільшується. Моя донька закінчила школу і консерваторію, а тепер викладає у музичному училищі. Прекрасна піаністка, хороший фахівець, діти її люблять, так як і вона любить свою справу.
— То у Вас уже ціла музична династія?
— Можна і так сказати. Мій батько був музикантом, мій брат грає, моя донька є професійним музикантом і навіть мої внуки грають на інструментах. Не всі в моїй сім’ї обрали музику в якості професії, але музичні навички мають усі.
— Яку основну цінність прививає Ваш оркестр підростаючому поколінню?
— Мабуть, головне ˗ це розвиток дитячої самосвідомості. Дитина не стоїть на місці, не сидить у ґаджетах, вона розвивається духовно і фізично. Формуються додаткові уміння, навички, розширюється світогляд. До того ж, розвивається самоконтроль, оцінювання своїх досягнень, інколи самокритика, коли це потрібно, наприклад, якщо не виконано домашнє завдання. Тоді дитина задає собі питання, чому вона так вчинила, що їй завадило. І тоді вже розвивається дисципліна, учень знає, що треба готуватися, адже чи не кожного місяця у нас концерти і це колективна праця.
— У Вас немає побоювань, що духова музика може відійти, стати неактуальною у сучасному суспільстві?
— Розумію Вас, але це твердження категорично заперечую. Музика в принципі вічна, а духова музика не просто не відходить, вона навпаки повертається. Основна причина ˗ з’явилися дійсно якісні, хороші інструменти, грати на них ˗ саме задоволення. У нас зараз навіть при ансамблях народного танцю вже є свої духові групи. Духову музику можна адаптувати під будь-які жанри, в тому числі сучасні. Зараз навіть колядники стараються підігравати собі колядку духовими інструментами і їм за це дають більше грошей, звісно (сміється).
— Яким Ви бачите свій оркестр через 10 років?
— (Сміється) Я взагалі вже не планував набирати дітей, мені як-не-як уже 66 років. Але професія не відпускає. Маю мрію, щоб хтось із моїх учнів здобув вищу музичну освіту і перейняв мою справу. Але звісно, хочеться і через 10, 20 років разом зіграти на сцені, можливо, на якомусь великому фестивалі. Це було б чудово. Який вчитель не хоче довго прожити, виховати плеяду артистів і зіграти з ними на одній сцені?
— Якби у Вашого оркестру було гасло, як би воно звучало?
— «Вперед до перемоги!». У нас в Україні зараз на всіх одне гасло, як інакше? Тільки так.
Вітаємо зразковий дитячий духовий оркестр «Боратин» з ювілеєм! Бажаємо творчої наснаги, прекрасних виступів та невпинного розвитку!
Руслана Лихолай
