9 травня православні християни згадують перенесення мощей святителя Миколи Чудотворця з малоазійських Мир Лікійських в італійське місто Барі. В Україні цей свято має назву Миколи Весняного або Микола Літній. Микола Чудотворець є уособленням доброти, щирої віри, безкорисливості та любові.
Цей день є престольним святом одразу для двох сіл Боратинської громади — Голишева і Городища. Якою була історія сіл та як вони змінилися за ці часи?
Голишів – місце аграріїв, гончарів та пекарів.
Перша писемна згадка про село Голишів датується 1463 роком. У листі польського короля і Великого Литовського князя Казимира згадується «Голєшов». Село було приписане до Луцького замку. і його мешканці виконували певні служби в замку і сплачували данину грішми і медом.
В ХVІ столітті тут був розміщений замковий млин, який був привілеєм самого короля Сигізмунда Августа. на межі ХІХ-ХХ ст. в Голишеві діяла кінна залізниця до Луцька, тут був панський палац з парком працював фільварок, який належав поміщиці Марії Радуск.
На початку ХХ ст. село було відоме своїми технологіями вирощування картоплі. Голишівське картопляне господарство вирізнялося особливою сівозміною культур:
- картопля;
- картопля;
- картопля, овес;
- ячмінь з люпином;
- люпин.
Така схема давала можливість збирати рекордні врожаї картоплі.
Розкопки укріпленого поселення «Замчисько» показали, що мешканці Голишева були знатними гончарами. Археологи знайшли масивні глиняні фігурки диких тварин, прикрашені орнаментом, які на даний час є своєрідними пам’ятками мікроскульптурного мистецтва.
На сьогоднішній день село відоме своїм печивом, яке виготовляє підприємство «Ласка». Асортимент продукції фабрики солодощів «Ласка» налічує більше двох десятків видів печива, які вирізняються смаком домашньої випічки.
Історія села Городище
Перша згадка про Городище Луцького повіту, Полонської волості датується 1575 роком, коли його власником був Семен Богуринський.
Назва села Городище походить ще з праслов’янської мови, що означає «постійно укріплене поселення». Таке найменування цілком виправдане, адже огорожу довкола села було зведено задля оборони від ворожих нападів. На околиці села у 1898 р. знаходилось 16 давньоруських курганів. У 6 з них археологиня Мельник К. розкопала поселення періоду ХІІ–ХІІІ ст.
Городище і Баїв були власністю графа Ходкевича, нащадка Олександра Ходкевича, млинівського «Каліостро» і масона. Кшиштоф Ходкевич, син графа Мечислава та графині Феліції, проживав у Городищі біля річки Чорногузки, де на підвищенні стояв гарний маєток. У 1939 році у ньому графиня Феліція організовала дитячий будинок. Діти виконували у маєтку різні посильні роботи. В 1939 році коли прийшли «совєти» графиня з дочкою і сином на аероплані втекли з маєтку у Польщу. Майно селяни розібрали, а цеглу використали на свої будівлі.
У Городищі була своя чотирикласна церковно-приходська школа. Заняття починались з читання молитви «Отче наш». Два рази на тиждень приходив з Баївської церкви дяк, він викладав «Закон Божий». Церкву почали будувати у 1910 році , тоді засноване і кладовище.
В липні 1943 року, коли було спалено село - згоріла школа, а в церкву закинули зв’язку гранат – знесли дзвіницю, тож від церкви залишились тільки стіни, з красиво викладеною плиткою підлога, так як і у маєтку графів Ходкевичів. На жаль, у 1961 році те, що залишилось від церкви, знищили комуністи.
Сьогодні Городище продовжує квітнути, попри усі перипетії, які випали на долю села. Мальовнича природа краю вабить не тільки місцевих жителів, але й жителів сусідніх сіл. У будинку культури проводяться різні активності, які ініціюють місцеві мешканці.
