Історія 18. «Пам’ятаємо! Перемагаємо! Спогади — 80 років потому»

Спогади про Рубаху Андрія Антоновича (1914 – 2015 рр.), ветерана Другої світової війни, жителя села Баківці

У травні 1941 року Андрія Антоновича разом із іншими баківчанами забрали на навчання в армію на 40-денний термін. Перебували вони у військовому таборі під Ківерцями. Через місяць перекинули їх до кордону поблизу річки Буг у складі 306-го піхотного полку. Там і застала його війна. Ще не встигли розмістити палатки, як їх уже обстріляли німці. Взявши до рук кулемети, бійці почали відстрілюватися. Потрапивши в оточення поранений Рубаха разом із вижившими бійцями опинився в полоні. З цього моменту розпочинається чорна смуга в житті Андрія Антоновича.

Чоловік місяць перебував у німецькому таборі в місті Хелм. Спали у бараках, вдень в’язнів виганяли на вулицю. Годували смердючою баландою. Полонені помирали десятками. Через два місяці всіх, хто вижив, перевезли у місто Мепин. Голодні і виснажені, вони не могли навіть травинки скубнути, бо вартові стріляли з кулеметів. А далі – місто Інсбург у Німеччині. Тут знущалися найбільше. За огорожею був басейн з водою. Глибина перевищувала зріст людини. Полонених брали за ноги і руки, розгойдували і кидали у воду. Хто вибирався, того ще додатково обливали водою зі шланга. Це дуже веселило наглядачів.

Згодом 200 чоловік, в тому числі Андрія Рубаху, перевезли в Гамбург. Там хоч полонені могли із лісу носити дрова, щоб обігріти бараки. А далі Андрій Антонович потрапив в «Мангайм», де працював на військовому заводі. Пригадував дід Андрій, як на заводі цивільні німці, під час обіду, ніби випадково залишали свої пайки хліба для військовополонених, при нагоді зливали з бачків суп і доїдали.

Коли американці в 1945 році захопили територію, де знаходився завод, німці втекли, а полонені залишилися. Взявши білі прапори, вони пішли за лінію фронту до американців. Ті пропонували їхати в Англію, Америку. Дід Андрій же, з 12-ма тисячами полонених, пішки вирушив на Батьківщину.

Додому, щоб побачитися з рідними, не пустили. Формування відправили на Донбас в кам’яні кар’єри. Там пробув ще два роки. Нарешті, в 1947 році повернувся до сім’ї. Прожив хоч важке, та все ж цікаве життя, завжди залишався позитивним і привітним до односельчан. Відзначивши 100-літній ювілей в колі родини, пішов у засвіти в 2015 році.

Підготувала бібілотекар села Баківці Оксенюк Ірина

Поділитися:

Вакансія: провідний спеціаліст-юрисконсульт
01.06.2025 12:14
Боратинська сільська рада запрошує на роботу провідного спеціаліста-юрисконсульта відділу організаційно-правового забезпечення Кваліфікаційні вимоги: Освіта – вища (юридична). Досвід…
У школах Боратинської громади пролунав останній дзвоник
30.05.2025 15:24
Сьогодні у Боратинській громаді відзначають завершення навчального року. Це особливий день сповнений радості, щирих емоцій та теплих побажань. Для учнів це час перепочинку перед новими пригодами у…
Всеукраїнський конкурс учнівських есе «Я тебе чую»: лист однолітку в окупації»
30.05.2025 10:23
Міністерство освіти і науки України спільно з «Центром громадянської просвіти «Альменда» проводять Всеукраїнський конкурс учнівських есе «Я тебе чую»: лист однолітку в окупації». Участь у Конкурсі…