Городище має свою унікальну історію, так як на цьому місці села, як такого, не існувало. Раніше люди жили біля річки або на хуторах у полі — хтось у землянці, а хтось у хаті. А теперішній сільський куточок – Помірки – колись звався хутір Іванівка. От як прийшли сюди німці, то на своїх старих військових картах й позначали село під цією назвою. Вона пішла від імені діда Назарука Аркадія – Івана, який першим тут оселився.
У 1922 році родина Щегельських теж вибралась із батьківської хати старого Городища і побудувала на Іванівці хату і клуню. У 1934-35 роках люди почали будуватися на Помірках. Спочатку стали жити Корольчук Панаська з сестрою Тетяною, Пуць Каленик, Площинська Марта. Помірки стали називати, бо хати стояли одна від одної рідко – помірно.
Корній Щегельський (уродженець села Гірка Полонка) удвох із сином Нечипором та тестем Оксентієм Кривичем викопали великий рів, глибоченький та довжиною більше як 200 метрів. Довкола нього позабивали кілки із верби (тож цим вербам, що по вулиці Вербовій, більш як 100 років. Як дідусь Нечипор казав: «Верби, то для саду сорочка»), натягнули дріт, щоб худоба із панського вигону не йшла в город (після війни на цьому вигоні любили гратися помірчанські діти). Саме цей рів трошки підкопали біля самої хати німці і зробили з нього собі окоп, а жителів Іванівки вигнали в Баїв. Це була їхня, так звана, евакуація. Коли німці відступили, люди повернулися додому. Хата Щегельських залишилась ціла і неушкоджена. Постраждала тільки пасіка, адже німці забрали мед разом з рамками.
Після війни у Щегельських збиралися на вечорниці, бо в них була найбільша хата, і головне – не згоріла під час війни, хоча німці були недалеко від неї. Коли наші вночі наступали зі сходу, то вимушені були палити хати, щоб було видно як підкрадалися німці. Поряд вціліла лише хата Павла Кравчука, по сільському – Зіньків Павло.
Навпроти хати Щегельських була парівка. Там на початках колгоспу молотили зерно, а у самій хаті попросили зробити молочарню – пункт прийому молока, яке збирали з людей після війни. У кого не вистачало на решту, купляли масло і здавали за молоко.
Діти з цілих Помірок збігалися, щоб навчитися їздити на велосипеді, який склав Нечипор. Зимою всі місцеві дітлахи каталися з гірки у глинящі на саморобних санках та лижах, а влітку бігали гуртом красти яблука в Забавець до Савчука Федора або пускали човники в Мартиному лузі. Забавляли себе самі, поки батьки важко працювали в колгоспі.
На початку 1950-х років в хаті Назарук Олени організували ясла. Туди звозили дітей з усього села. Доглядала за ними і варила їсти Стаднік Надія. Пізніше дітей на фурі возили у ясла до Баєва.
Підготувала Неоніла Джаббарова
