Новостав, Баїв, Цеперів, Радомишль, Озеряни
Ці п’ять сіл Боратинської громади об’єднує одна дата – 28 серпня. Адже саме сьогодні, у день Успіння Пресвятої Богородиці, тут відзначають престольне свято.
Історія цих сіл вражає, а люди приємно дивують теплотою і щирістю.
Новостав
Історія села тісно пов’язана з відомим релігійним осередком Луцька - кляштором і костелом ордену домініканців. Перша згадка про Новостав відноситься до 1393 р., коли Великий Литовський князь Вітовт обдарував домініканський костел поселенням, а також млином і ставом поблизу. З тих пір село почало називатися Новим Ставом.
Новостав завдячує своїй популярності першій на Волині папірні, яка існувала тут майже три століття (з 1573 р.). Новоставський папір виготовляли на замовлення Луцького замку. Достеменно невідомо місце, де колись функціонувала папірня, до цього часу у селі існує місцевість, яку назвивають "папірнисько".
Також відомо, що через село проходила дорога на Дубно, яка була потужним транспортним і торгівельним шляхом. Нині це ділянка дороги за маршрутом "Луцьк-Новостав".
Свято-Успенська церква, яка знаходиться у Новоставі, є одним із найдавніших храмів не тільки Волині, а й України, адже побудована у 1681 р. Цікава історія церкви, адже за переказами на її місці колись був дрімучий ліс. Якось у ньому заблукала донька знатного пана. Саме тут, на пагорбі біля річки Чорногузки, її і розшукали. Пан звелів на цьому місці побудувати капличку, а згодом тут з’явився храм.
Баїв
В історичних джерелах Баїв вперше згадується 1545 р. За легендою назва села походить від антропоніма «Бай». Так звали ватажка монголо-татарського війська, якого після битви захоронили на пагорбі у селі. За іншою версією назва села походить від дієслова «баяти» – розповідати легенди, перекази, небилиці.
У різні часи Баєвом володіли відомі волинські пани та поміщики. У 1545 р. село було власністю братів Баєвських, котрі утримували три городні Луцького замку. Також Баєвом володіли Василь Гулевич, з роду якого вийшла Галшка Гулевичівна, Григорій Сангушка-Кошерський, князь Домінік Заславський. У середині XIX ст. Баїв був одним з найбільш розвинених населених пунктів поблизу Луцька. Тут був фільварок, корчма, діяло два млини.
Справжньою духовною цінністю Баєва є Свято-Успенська церква, побудована у 1875 році. Храм зведений на місці старої дерев’яної церкви Святих Козьми і Даміана, закладеної ще в ХVI ст. Про церкву у Баєві існує чимало легенд та переказів. Розповідають, що ікони у храмі – чудотворні, а сама церква не раз рятувала село від пожеж та нападів чужинців.
Цеперів
За легендою назва села походить від слів «цепи» та «рів», якими воно було обгороджено у давнину. Старожили говорять про те, що тут колись Волинська рать здобула перемогу над татарами. Вона зупинила їх на землях, які з одного боку заступав ліс, а з іншого – річка. Поселення відгородили ровом, полоненим дозволили будуватися тільки до нього, говоривши: «Це по рів».
Вперше про Цеперів згадано у грамоті 1437 р., коли князь Лев Свидригайло надав його владиці Луцької вірменської церкви, яка була зобов’язана утримувати одну городню Луцького замку. Тоді у селі функціонували два млини, сукнярня і боярська охоронна служба.
Туристичною принадою Цеперова є Кринична гора і криниця, з якої б’є джерело «Безодня». Вода у ньому цілюща, адже багата на різні мінеральні солі та корисна для шлунково-кишкового тракту. Існує цікава легенда про утворення джерела. За переказами, один чоловік на Великдень вирішив зорати своє поле. Не встиг пройти кілька метрів, як раптово десь взявся вихор. Його закрутило і кинуло у вир. Так досі ніхто не знає, де він подівся. Після того на цьому місці утворилося джерело, яке таїть у собі ту безодню.
Радомишль
Вперше письмові відомості про село Радомишль знаходимо в документах ревізії Луцького замку за 1545 рік, тоді тут було 18 дворів. Село мало обов’язок щотижня висилати до Високого замку в Луцьку двох сторожів на варту, їхнім завданням було «ходити і кликати». Тобто серед відомих «кликунів», про яких нині говорять легенди Луцька були і жителі Радомишля.
Радомишляни також виконували обов’язки при господарському дворі. Несли службу і на передмісті Красного, де проживало 11 замкових рибалок. Власниками Радомисла (давня назва села Радомишль) починаючи з 1577 року були княгиня Корецька, шляхтичі Антоній Яловицький, Адам Прусинський, Василь Копистянський.
Цікавою є легенда про заснування села, яку місцеві жителі передають з покоління в покоління:
Влітку 1651 року курними волинськими дорогами крокувало козацьке військо. Попереду в червоних жупанах їхала старшина на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким, який вів своє військо до Берестечка, щоб там дати бій королівським військам. Літня спека була нестерпною. Від втоми коні спотикалися, люди валилися з сідел. Неподалік містечка, всього за якихось 30 км, вирішив Хмельницький зупинити військо для відпочинку. Місцина видалась мальовничою. По правий бік чистої річки Забави лежав хутірець.
В одній із селянських хат розмістився Хмельницький, в інших – старшини. Козаки ж від втоми падали просто в шовкову траву і засинали. Більш досвідчені, які не в одних походах побували, в першу чергу піклувалися про своїх побратимів – коней напоївши та викупавши їх у Забаві. Інші чистили зброю. На березі запалали козацькі кострища. Згодом долину наповнив запах козацької страви: кашовари обід готували.
Увечері, коли військо відпочило, вирішив Хмельницький раду мислити із своєю старшиною як краще організовувати бій, щоб і військо зберегти, і ворога побити. Не знав воєвода, що його під Берестечком чекає велика поразка і полон.
А вранці ще тільки зійшло сонце, литаври сповістили похід. Козацьке військо залишило хутірець. І не знав Хмельницький, що селяни запам’ятали цей день і хутірець свій, який пізніше стане великим селом, назвуть в честь цієї події «Радомисл» (16-17ст.).
Наскільки ця інформація є правдивою достеменно невідомо, але підтвердженим є той факт, що поблизу Радомишля розташовані кургани козацьких поховань. Ймовірно у часи козаччини тут дійсно відбувалися військові операції та бої.
У 1773 році в Радомишлі на кошти села була побудована дерев’яна Успенська, а в 1827 році біля сільського цвинтаря – Андріївська церква (спалені каральним загоном фашистських військ у липні 1943 року). В кінці XIX ст. з ініціативи повітового дворянства було збудовано каплицю на честь російського імператора Олександра III. При церкві було 102 десятини землі. На 1897 рік за переписом в селі було 205 дворів і 1363 жителі, церква, церковно-приходська школа, олійня. За переписом 1911 року у Радомишлі проживало 1980 жителів. Крім різних сільських закладів були тут кредитне товариство, державна горілчана крамниця. До великої земельної власності належало 309 десятин.
На початку XX століття у селі був великий поміщицький маєток, у якому господарював придворний радник Андрій Шимко, а згодом його син Данило Шимко. Фільварок красувався над селом своїми розкішними будинками та парком із столітніми липами.
Під час окупації Волині Польщею (1920-1939рр.) у Радомишлі діяла культурно-освітня організація «Просвіта», відкрита у 1926 році), були групи прихильників демократичної партії, ОУН. Мешканці села активно брали участь у визвольних рухах під час Першої та Другої світових воєн.
Озеряни
Народна назва села – Стичай (бо землі стикалися із чотирьох кутів), у 1906 році населений пункт належав до Чаруківської волості Луцького повіту Волинської губернії. Перше поховання у селі датується 1900 роком. До того був хутір Познанка, назва якого походить від пана Познанського, який купив тут землю, продавши свій сірниковий завод у м. Житомир.
На хуторі жили переважно переселенці з Забуга. У 1947 році утворився колгосп ім. Ватутіна і хуторян переселили в с. Озеряни, які на той час було чеською колонією і мало назву Чеські Озеряни.
Чехи господарювали вдало. Мали свій цегельний завод з якого брали цеглу для побудови будинків і адмін споруд. Так у 1912 році була збудована початкова школа.
У 1926 р. побудована кірха, яка після виїзду чехів із села була передана православним вірянам і перейменована в храм «Успіння Песвятої Богородиці» який діяв постійно. Нині це пам’ятка архітектури місцевого значення і діючий храм Православної церкви України.
У 1930 побудований братами Купецькими (Каролем, Владиком, Тоніком). У 1940 роках побудована пожежна станція, яка не збереглась до сьогоднішніх днів. У 1946 р. чехи збудували чотири стіни клубу, але завершити будівництво не змогли, оскільки в 1947 році були повернуті назад на свою батьківщину. Вже у 1962 році будівлю завершили і відкрили клуб.
