Сьогодні, коли ворог переступив кордони нашої держави, фронт пролягає усюди - на вулицях наших міст і сіл, на сторінках соцмереж, у наших душах. Хтось бере у руки зброю, щоб боронити рідну землю, хтось волонтерить і знаходить найнеобхідніше для наших військових, а поети знаходять слова, щоб описати горе і біль, підтримати у цей складний час, розрадити та підняти бойовий дух.
Пропонуємо вашій увазі поетичні твори нашої талановитої землячки – поетеси з Новостава Наталії Бугай.
Написаний серцем і сльозою вірш
пам’яті українцям, замордованим рашистськими нелюдами
Хай прокляне їх цілий світ
Сльозами день тумани вмили.
Вогонь місця нові займав…
Скрізь орків є силенна сила,
Рашистський кат дівча спіймав.
Вона ж – красуня чорноброва,
Так опиралась, як могла…
Зірвали хусточку шовкову
Із жмутом кіс з-понад чола.
Катюги руки заломили,
У груди били, у живіт…
Синцями вкрилось личко миле,
Перевернувся білий світ.
Криваве слово «Україна»
На грудях випікали їй…
Десь лине пісня солов’їна
Горить свіча заупокій.
Закам’яніло тіло з болю,
Лахміття порване, в крові.
Любов дівочу, душу й волю
Несуть до Бога журавлі…
І плаче пісня в піднебессі,
Ридає ненька в самоті.
- Ти помирала, Доню, з честю…
Хай щезнуть виродки оті!
Хай плаче їхня кожна мати,
За все заплатить їх народ.
Їм Україну не здолати!
Зійде рашист на ешафот!
Хай місця їм ніде не буде,
Нехай же їх зітреться слід!
Хай проклянуть їх Бог і люди!
Хай прокляне їх цілий світ!
***
Герой-Маріуполь кордони беріг.
Щасливі сміялись краяни.
Та б'ють ДРГ-е, наче падає сніг,
То раша у серденько ранить!
За місто ідуть безкінечні бої,
За люд, за будинки й дороги.
Назвали «Азовці» цю частку землі,
Святою Фортецею Бога!
Вмирає народ у підвалах сирих,
Оплакує всіх Божа Мати.
Там мужні «Азовці» воюють за них,
Не стануть вони відступати.
Тебе проклинаємо, раша німа!
За горе, за сльози, за рани...
Нема покаяння й прощення нема!
О згинь ти, проклятий тиране!
***
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТЕ!
А по землі Весна ступає тихо,
Своє гніздо шукають боцюни.
Хай Бог відверне від Вкраїни лихо,
Прикриє землю Божими крильми.
Боєць у камуфляжі з автоматом,
Ще молодий та з блиском сивини.
Він мирно жив, а нині став солдатом,
Із ношею проклятої війни.
Просякла кров на бинт, де свіжа рана.
Змішались цегла, вибухи й метал.
Чигає смерть - підступна й невблаганна.
Бомблять рашисти із ракет квартал.
А у підвалі не одна родина,
Вже котрий день без їжі, без води.
Цілує мати немовлятко- сина,
Дитя годує всохлими грудьми.
Ридає Бог в своїм небеснім краї,
Когось прикрив, когось забрав у Рай.
Мале дівча у Господа благає:
- Ти братика у нас не забирай.
Мов стихло все, на мить лиш зупинилось,
Хоча невпинно б'є по місту кат.
Мале дівча ,що у куток забилось,
З підвалу виніс ранений солдат.
А дівчинка притислась до солдата
І від тепла і сонця ожила.
Не відчувала холод автомата
І як молитву, мовила слова:
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ,УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТЕ!
ДУЖЕ, ДУЖЕ ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!
А по землі Весна ступає тихо,
Своє гніздо лаштують боцюни.
Хай Бог відверне від Вкраїни лихо,
Накриє землю Божими крильми.
***
СЕРЦЕ ХОЛОДИТЬ ВІЙНИ ЧОРНА СТУЖА...
Стогне війна, обливається кров'ю,
Горе і розпач я чую повсюди.
Ви перестали дружити з любов'ю,
Грішного світу грішнії люди.
Я віддаю вам життя і хлібину,
Казку Природи у Божих долонях.
Бог дарував вам і дім, і родину,
Тільки серця ваші в чорнім полоні.
Земле-Матусю, скажи мені, Нене!
Чом же росія напала на мене?
Я його довго любила, як «брата»,
Перетворився на підлого ката.
Перегорнулася часу сторінка,
Серце холодить війни чорна стужа.
Ти росіянин, я українка,
Що нам з тобою ділити мій «друже»?
Очі у мене - блакитні, як небо,
Руса коса - наче стигле колосся.
Я дослухалася часто до тебе,
Серце зігріти твоє не вдалося.
Тільки у тебе воно із граніту,
Густо обвите гілляччям тернини.
Що тобі мало прийдешнього світу.
Світла не бачиш погожої днини?
Чом же ти кривдиш мене, росіяне?
Хочеш відрізати косу русяву?
Землю ти нищиш, щоб зникли краяни,
Це не додасть тобі честі і слави.
Очі твої - каламутна водиця,
Грузнуть у землю криваві патинки.
Завоювати ти хочеш зірниці,
Хліба забрати останню скоринку?
Землю-Матусю тривожиш щоднини,
Світ безневинний у Божих долонях.
Руки вмиваєш ти кров'ю дитини.
Не відбирали у тебе корону.
Перегорнулась століття сторінка.
Серце холодить війни чорна стужа.
Ти росіянин, я українка,
Чом же війну ти ведеш осоружну?
Танками нищити землю доволі!
Хай же замовкнуть ракети й гармати!
Миру дитятко в небесній юдолі,
Хоче Матуся Земля колихати!
Наталія Бугай
Міністерство культури та інформаційної політики та Держмистецтв разом із волонтерами запустило національний портал «Поезія Вільних». Це всеукраїнські воєнні хроніки у віршах. Про це повідомляють на сторінці МКІП.
«Кожен українець може поділитися своїми творами, які навіяла жахлива війна росії проти України. Адже багато людей мають потребу ділитися поезією, рефлексувати біль крізь змістовні рядки своїх творів», – йдеться в повідомленні.
Щоб поділитись своєю поезією, достатньо заповнити форму на сайті. Після модерації, твори з’являться на порталі.
