Радомишль – один з населених пунктів Боратинської громади з майже півтисячолітньою історією. Тут жили славетні луцькі «кликуни», відомі шляхтичі і князі, а ще подейкують, що у Радомишлі зупинявся сам Богдан Хмельницький. Що з цього правда, а що вигадка читайте у статті.
Вперше письмові відомості про село Радомишль знаходимо в документах ревізії Луцького замку за 1545 рік, тоді тут було 18 дворів. Село мало обов’язок щотижня висилати до Високого замку в Луцьку двох сторожів на варту, їхнім завданням було «ходити і кликати». Тобто серед відомих «кликунів», про яких нині говорять легенди Луцька були і жителі Радомишля.
Радомишляни також виконували обов’язки при господарському дворі. Несли службу і на передмісті Красного, де проживало 11 замкових рибалок. Власниками Радомисла (давня назва села Радомишль) починаючи з 1577 року були княгиня Корецька, шляхтичі Антоній Яловицький, Адам Прусинський, Василь Копистянський.
Цікавою є легенда про заснування села, яку місцеві жителі передають з покоління в покоління:
Влітку 1651 року курними волинськими дорогами крокувало козацьке військо. Попереду в червоних жупанах їхала старшина на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким, який вів своє військо до Берестечка, щоб там дати бій королівським військам. Літня спека була нестерпною. Від втоми коні спотикалися, люди валилися з сідел. Неподалік містечка, всього за якихось 30 км, вирішив Хмельницький зупинити військо для відпочинку. Місцина видалась мальовничою. По правий бік чистої річки Забави лежав хутірець.
В одній із селянських хат розмістився Хмельницький, в інших – старшини. Козаки ж від втоми падали просто в шовкову траву і засинали. Більш досвідчені, які не в одних походах побували, в першу чергу піклувалися про своїх побратимів – коней напоївши та викупавши їх у Забаві. Інші чистили зброю. На березі запалали козацькі кострища. Згодом долину наповнив запах козацької страви: кашовари обід готували.
Увечері, коли військо відпочило, вирішив Хмельницький раду мислити із своєю старшиною як краще організовувати бій, щоб і військо зберегти, і ворога побити. Не знав воєвода, що його під Берестечком чекає велика поразка і полон.
А вранці ще тільки зійшло сонце, литаври сповістили похід. Козацьке військо залишило хутірець. І не знав Хмельницький, що селяни запам’ятали цей день і хутірець свій, який пізніше стане великим селом, назвуть в честь цієї події «Радомисл» (16-17ст.).
Наскільки ця інформація є правдивою достеменно невідомо, але підтвердженим є той факт, що поблизу Радомишля розташовані кургани козацьких поховань. Ймовірно у часи козаччини тут дійсно відбувалися військові операції та бої.
У 1773 році в Радомишлі на кошти села була побудована дерев’яна Успенська, а в 1827 році біля сільського цвинтаря – Андріївська церква (спалені каральним загоном фашистських військ у липні 1943 року). В кінці XIX ст. з ініціативи повітового дворянства було збудовано каплицю на честь російського імператора Олександра III. При церкві було 102 десятини землі. На 1897 рік за переписом в селі було 205 дворів і 1363 жителі, церква, церковно-приходська школа, олійня. За переписом 1911 року у Радомишлі проживало 1980 жителів. Крім різних сільських закладів були тут кредитне товариство, державна горілчана крамниця. До великої земельної власності належало 309 десятин.
На початку XX століття у селі був великий поміщицький маєток, у якому господарював придворний радник Андрій Шимко, а згодом його син Данило Шимко. Фільварок красувався над селом своїми розкішними будинками та парком із столітніми липами.
Під час окупації Волині Польщею (1920-1939рр.) у Радомишлі діяла культурно-освітня організація «Просвіта», відкрита у 1926 році), були групи прихильників демократичної партії, ОУН. Мешканці села активно брали участь у визвольних рухах під час Першої та Другої світових воєн.
