Світанок 11 грудня 1943 року для сотні мешканців села Баїв став останнім. 79 років тому під час каральної операції німецько-фашистські загарбники перетворили село на суцільне згарище і знищили більше сотні місцевих мешканців, у тому числі дітей.
Зі спогадів Надії Галактіонівни Корженевської (1936 р.н.)
«Це сталося 11 грудня на світанку.
До нашого будинку прибіг дядько. Він повідомив, що там німці стріляють, вбивають, підпалюють будинки і нам потрібно негайно тікати.
Маму на секунду охопила паніка, а тоді, оговтавшись, стала нас збирати: я була в нічній сорочині, на яку одягла пальтечко, взула на босі ноги чобітки і вийшла надвір.
На схід від хати росли густі кущі, але крізь голе гілля проглядалися німці, які стояли зовсім поруч, про щось між собою розмовляли. Бачила, як у ліс біжить наша сусідка із собакою, а вони стріляють по ній. Мене огорнув страх. Я почала просити утікати. Мама запитала: «Куди?».
Мій дядько (брат мами), який колись був на війні, збудував дуже примітивний схрон – викопана яма, вхід до якої був з хліва, причому він не був рівний, а йшов зиґзаґом. Коли ми спустилися туди, де можна було сісти, я почала плакати та просити, щоб усі прийшли сюди. Бабуся і дідусь відмовились спускатись у схрон, сподіваючись, що їх старих ніхто не зачепить.
Сиділи ми у схроні цілий день. Бачили, як бігали німці...
Коли вже геть стемніло - прийшов до подвір’я наш дядько, з ним були ще якийсь чоловіки і стали нас шукати. Пригадую, як він взяв мене на руки і виніс на вулицю.
Перед мої очима – суцільне згарище, в повітрі теж. Лише одна мурована стіна - і більш нічого..
- А де ж бабуся і дідусь?
- Ніде немає.
Шукають... Знаходять… Знаходять кістки і череп…
А я ніяк не можу збагнути, що той череп – то моя бабуся...
Мама плаче. Пішла навколо. Ходить – усе згоріло, лише стіна одна стоїть. Тільки вона вийшла, як за нею впала та стіна. Як би ще кілька секунд то могла б і мама загинути.»
Два дні люди шукали та збирали рештки на згарищі села.
Понад парканом між церквою та кладовищем стояли ящики, балії, «ванєнки», у яких були зібрані обгорілі тіла, лежали вони і у ряднах.
Хоронили невинно у вогні спалених 13 грудня в спільній могилі.
Як згадують очевидці: на похорон зібралась «сила людей» і поки відбувався чин поховання, над ними кружляли німецькі літаки. Проте жоден із присутніх не злякався і не відступив, віддавши шану своїм односельчанам.
Світла пам’ять та вічний спочинок усім невинно загиблим!
Фото ілюстративне
