22 травня Православна церква вшановує пам’ять святителя Миколая Чудотворця. Цього дня престольне свято відзначають у двох селах Боратинської громади – Голишеві та Городищі.
Голишів 1463 р. Голишів вперше згадується 1463 р. у листі польського короля і Великого князя Казимира. У документах того часу село, у якому була приватна митниця, фігурує як “Голєшов”. В середині XVI ст. у селі функціонував Луцький замковий млин, який був привілеєм короля Сигізмунда Августа. На початку XX століття Голишів відомий як населений пункт з передовими технологіями. Тут працював водяний млин, крохмальня й гуральня, застосовувалася технологія ректифікації – виготовлення чистого спирту. Спеціалізувалося село і на вирощуванні картоплі. Голишівське картопляне господарство вирізнялося особливою сівозміною культур, що давало можливість збирати рекордні врожаї картоплі. Завдяки такій спеціалізації Голишева у селі успішно функціонували винокуренний та крохмальний заводи.
Свято-Миколаївську церкву у Голишеві можна назвати духовною святинею села. Храм є відносно «молодим», однак має особливу енергетику та є місцем сили для сотень парафіян.
Городище 1575 р. Перша згадка про Городище датується 1575р. Назва села походить із праслов’янської мови, що означає «постійно укріплене поселення». Таке найменування цілком виправдане, адже огорожу довкола села було зведено задля оборони від ворожих нападів. Першими власником села був відомий поміщик Семен Богунський. Пізніше тут господарювали тут князь Григорій Сангушка та граф Хоткевич, шляхтичі П’ясецькі та Грабовські.
У роки Другої світової війни Городище було активним осередком націоналістичного руху. Наконечний Василь організував молодь, яка у клуні Степана Пуця зробила сцену і ставила п’єсу «Наталка Полтавка». Хлопці у козацьких костюмах співали пісні, читали вірші, зокрема поезію Тараса Григоровича Шевченка.
Городище завжди славилося своїми традиціями садівництва та квітникарства. На початку XX ст. тут був садок європейського типу з рідкісними деревами та квітами. Вже у 50-х рр. XX ст. у селі функціонував один із найпотужніших колгоспів «Україна». Тут займалися овочівництвом, солили капусту, робили томатну пасту, соки з яблук і полуниці.Справжньою окрасою села Городище є Свято-Миколаївський храм, який має цікаву та захоплюючу історію. Розпочинається вона із старого Городища, яке знаходилося на південь від нинішнього села. Саме тут раніше була розташована церква, однак у 1943 році її було зруйновано. Нині на місці колишнього храму височіє пам’ятний знак – хрест, на якому зазначені роки будівництва та спалення церкви – 1912 – 1943 рр., а також зображено фото напівзруйнованої святині.
Свято-Миколаївська церква, яка згоріла, була мурована, згорів лише дерев’яний верх, тож її можна було б поладнати, але радянська влада не дозволила. Тоді церковне начиння люди позбирали у скрині і закопали. Згодом ці скарби було відкопано й утвар віддали в сусідній храм села Баїв, куди й стали ходити городищани. В 1961 році розібрали стіни, а підмурівки лишилися. На початку дев’яностих для Городища, яке після війни розмістилося вже в іншому місці, було спроектовано велику, двоярусну церкву Святителя Миколая Чудотворця, з 1991 року в нижньому ярусі стали правити. Причому фундамент цього ярусу – це підмурівки старого храму: його викопали зі згарища і перенесли у нове село. Вже повністю новий Свято-Миколаївський храм звели у 2000 році.
