У день свята Покрови Пресвятої Богородиці, жителі села Лаврів відзначають храмове свято. Історія села сягає глибини століть – тут залишили свій слід відомі українські діячі – князі, священники, поети. У різні історичні епохи Лаврів славився як значимий торговий, релігійний центр.
1. Перша згадка про село відноситься до 1545 року. Існує кілька легенд, щодо назви села. За часів Галицько – Волинського князівства в Лаврові був монастир (Лавра), який нібито був зруйнований монголо – татарами, а назва залишилася за населеним пунктом – Лавра, Лаврів.
2. Географічне розташування: жодне село Волинської області не може похизуватися такою протяжністю із заходу на схід – 12 км, із півночі на південь – 4 км, а ще хутірною системою, яка дісталась нам у спадок від реформ Столипіна.
3. Лаврівський ґрунт – справжня знахідка! Під час Першої світової війни через село проходив австрійський фронт. Австрійці посилали ящики з місцевим чорноземом, щоб показати родинам, якою має бути справжня земля.
4. На території села проживала у своєму маєтку польська княжна Марія Любомирська, яка змушена була втікати, коли на Західну Україну прийшли совєти. За легендою, вона вкинула у річку Злодійку скриню із золотом. На території маєтку були побудовані колгоспні ферми, хоча до цього часу залишилася часовня, у якій розмістився склад одного із фермерів
5. За радянської влади на території села було створено три колгоспи: «Іскра», «Червоний шлях», «Більшовик». Потім відбулося укрупнення, новоутворений колгосп назвали «Батьківщина» і він був мільйонером. Тут було два млини, дві кузні, два медичних пункти, аптека, пожежна команда, маслозавод, семикласна школа, бібліотека, три духових оркестри, три церкви, діяла «Просвіта» - одна з найактивніших організацій у Луцькому районі. В 2000 році відбулася реорганізація колгоспу, і утворилися фермерські господарства. А старі назви – перша, друга і третя бригада – так і залишилися.
6. У селі було три церкви, датовані 18 і 19 століттями. Під час Другої світової війни вони були спалені німцями. Третя церква - капличка, освячена як Юріївська, згоріла у 1995 році, бо після служби Божої не всі свічки були погашені і це спричинило пожежу. Нова Свято–Покровська церква була побудована за часів Незалежності України.
7. У 1922 році княгиня Марія повернулася у свій маєток села Лаврова. Перш за все, звернула увагу на бібліотеку. Все було розтягнуто, стояли порожні шафи. Багато книжок забрали двірські люди – форналі, які повернули їх своїй господині. Княгиня дала таке оголошення в селі: хто принесе книжку, вона заплатить за неї дві її ціни. Багато селян приносили книжки. У 1923 році в селі Лаврів вже було засновано хату-читальню на легальних умовах, з фондом 450 книжок різних видань
8. Село Лаврів було окуповане 25 червня 1941 року. Муки і смерть, тортури і страждання принесли фашисти на окуповані землі. У роки війни 85 односельчан загинули, захищаючи рідний край, а імена 141 лаврівця-учасника УПА викарбувано на скрижалях пам’ятника воїнам Української Повстанської Армії
9. Лаврів завжди славився своїми талантами. При клубі працювали два оркестри: струнний і духовий. Жодне весілля не обходилось без Лаврівської польки, яку придумали самі музиканти. Мелодія польки зберігається на сьогодні в записах. А драматичний гурток зі своїми виставами об’їздив усі села Луцького району, побували на обласному огляді – конкурсі драматичних колективів, де здобули перше місце. За виступи люди давали гроші, за які вони купували книги до місцевої бібліотеки.
9. Про село Лаврів є три написані книги і видані різними тиражами її жителями. Це книга Лідії Анохіної (нині проживає у Латвії), Феодосія Шевчука «Шляхами життя», Сіми Кордунової «Колиска родина»
10. 27 листопада 2012 року у Волинському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки «Село Лаврів Луцького району. Етнографічно – краєзнавчий нарис».
11. У селі Лаврів проживає сім’я Шевчуків: Степан Корнійович і Євгенія Тимофіївна, які у 2021 році відзначили Платинове весілля – прожили у парі 70 років у мирі і злагоді.
12. У Лаврові плекають освіту і науку – у місцевому ліцеї є премія імені Петра Сєкунова – вчителя, який віддав своє життя селу і школі. Щорічно учень, який показав найкращі знання, отримує винагороду у розмірі 100 доларів. Спонсор премії - Олександр Сєкунов, син педагога, який живе у Канаді.
