19 грудня за юліанською календарною традицією християни відзначають день Святого Миколая (Чудотворця). Для села Мстишин це свято є ще і престольним, церква Святого Миколая у Мстишині була заснована у далекому 1757 році і досі приймає прихожан.
Перша писемна згадка про село Мстишин датована 1366 роком. Назва села, як вважають самі мстишинці, походить від великої кількості мостів, що оточують село. Інша вірогідна версія про те, як виникла назва села, походить від імені Мстиша, наприклад, у давньо-руського воєводи Свинельда (945р.) був син Мсшиша. Знахідки археологів 1979 року, зокрема, кам’яні знаряддя праці доводять, що люди жили тут з сивої давнини. На східній частині околиці – селище давньоруського часу ХІ – ХІІ ст.
У 1366 році згадується Іван Мстишинський, як посередник у відносинах князя Любарта і польського короля Казимира, це і є на даний час перша писемна згадка про село. В архівних документах періоду середньовіччя зустрічаються такі варіанти назви: Мостишин, Мсцішин, Омстишин, Мцісін. В 1570 р. село належало до землеволодінь князя Олександра Чарторийського. У 1583 році пані Миколайова-Гарлінська – підкоморівна Луцька з заставного маєтку Мстишина платила податок від 26 димів, 14 город, 4 комірників, 1 вального колеса, 1 попа і 2 боярів. В кінці ХІХ ст. там було 50 домів і 304 жителі і в оселі 28 домів і 178 жителів, дерев’яна церква з ХVІ ст., млин. В документах виступає під назвою Омстишин.
В 1896-1898рр. на території села, знайдено кремінні знаряддя, діоритовий молот і інші камінні сокири з недокінченими просвердлинами.
Клірові відомості за 1851 рік називають дату заснування церкви Святого Миколая у с. Мстишин – 1757 рік з кількістю прихожан 1747 душ. Цікаву інформацію подають «Клірові відомості» за 1870 рік: священиком у Мстишині тоді був Іосим Уйцеховський, який власним коштом побудував будинок і інші будівлі, а його оклад був 260 рублів. Церква мала значні земельні володіння – 40 десятин. У червні 1941 року під час перестрілки солдатів Червоної армії і німців загорілася церковна дзвіниця і храм згорів. Настоятелем тоді був Никон Шиприкевич, який за зв’язок з націоналістичним підпіллям отримав 20 років таборів.
За переписом 1911р. в Мстишині було 437 жителів, одноклясова школа і 3 крамниці. З 1914 року в селі почала діяти церковно-приходська школа. Вона була зруйнована під час першої світової війни, поруйновані також приватні господарські будівлі, церковний будинок, господарська будівля пожежної охорони. І навіть у 1929 році ці будівлі, ще не були відновлені. Лише в 1933 році Семен Романюк надав частину свого будинку під початкову школу.
У 1937 громада власними коштом і силами звела нову школу, але викладали у ній польською мовою, а українську вивчали тільки два рази на тиждень. Після визволення від німецьких окупантів сільська школа відновила роботу. У 1952 році у зв’язку зі збільшенням кількості учнів її розмістили у двох відремонтованих колишніх чеських будинках. І сьогодні діти навчаються в цих приміщеннях, які мають уже сучасний вигляд. Вчителька початкових класів Наталія Довгополюк у 2019 році увійшла до ТОП-50 фіналістів всеукраїнської премії Global Teacher Prize Ukraine. Сьогодні Мстишинська гімназія є прикладом впровадження новітніх екологічних практик. Школяр Матвій Сергійчук веде з мамою власний ютуб-канал про компостування.
Цікаву та оригінальну сторінку в історію села вписали чеські переселенці, які у 1868 році поселилися на мстишинських землях, заснувавши колонію «Ладовка». Тут чехи заклали хмільники з найкращими сортами хмелю, побудували два млини, цегельню, організували пожежну частину, відкрили початкову школу. Вони мали свій клуб-салю, де вирувало культурне життя, який здавали в оренду місцевим аматорам. Станом на 1942 рік в колонії Ладовка проживала 41 чеська родина – 188 осіб. На Батьківщину чехи виїхали в 1947 році. Деякі чеські добротні будинки й донині збереглися у Мстишині.
З 1928 по1934 роки в селі діяла філія «Просвіти», яку очолював Калакуц Панас, секретарем був Самолюк Юхим, а скарбником – Бобрик Йосип. Кожен член товариства мав сплачувати членські внески. Кошти витрачались на оренду приміщення для філії, організацію бібліотеки, придбання часописів «Українська громада», «Новий час», «Наше життя». Просвітяни організували драматичний гурток, причому керівник гуртка був відправлений на режисерські курси, які оплатила філія. Члени гуртка поставили багато вистав: «Перешкода», «Безталанна», «Пан писар», «Дай серцю волю заведе в неволю», «Бувальщина», «На перші гулі», «Наймичка», «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» і інші. Свої вистави гуртківці показували в помешканні О.Клабана на «Ладовці». Філія також організувала гуртки «Сільський господар», «Самоосвіта», проводили спільні читання для дітей.
Друга світова війна залишила глибокі рани в історії села. Село було окуповане. Під час фашистської каральної операції в Вербаєві загинули 11 мстишинців. Червона Армія звільнила Мстишин від загарбників 18 лютого 1944 року. Відразу ж була проведена мобілізація. Мстишинці, в рядах Червоної Армії боролися з фашистами в країнах Східної Європи. Багатьом з них не судилось повернутись з тих фронтів. 22 похоронки надійшло в село.
У 1943 році в Мстишині було створено підпільну організацію ОУН. До складу якої увійшли 42 жителі села. Усі вони мали псевда та свої обовязки. 20 осіб перебували в загонах УПА. Після приходу радянської влади розпочалися жорстокі репресії стосовно тих, хто брав участь у національно-визвольному русі. У жорстокому вирі боротьби 16 осіб загинуло в УПА та закатовано в застінках НКВД. 14 жителів було засуджено до каторжних таборів сталінського ГУЛАГу. З них у село повернулося тільки троє. 9 родин було виселено на Сибір. Одним з організаторів Кенгірського повстання в’язнів у «Степлазі» став Віталій Скірук – станичний юнацької сітки, засуджений на 25 років. Післявоєнна відбудова підняла село з руїн. Відновила діяльність Мстишинська школа. Мелодія шкільного дзвінка скликає сюди своїх учнів і донині. Хоча селяни масово опиралися, та все ж особисті господарства об’єднали у колгосп ім. Чкалова. Пізніше, місцеве господарство ввійшло до складу колгоспу ім. Суворова. Зараз тут працюють сільськогосподарські приватні підприємства: ТОВ «Агротехсервіс», «Фермер Волині», ТОВ «Хавест Агро», «Луцька аграрна компанія».
Жорсткими методами було також переселення селян з хуторів в село. Все було покладено на плечі самих селян і ніякої компенсації від держави вони не отримували.
В роки незалежності село газифікували, проклали сюди сучасну дорогу. Зараз в Мстишині розводять корів елітних порід, вирощують різноманітні декоративні кущі і дерева, а ще в одного господаря є власна равликова міні-ферма, влітку тут над полями рояться бджілки з пасік місцевих газд.
У 2000 році на місці старої церкви була закладена капсула і освячене місце на будівництво нового храму в честь Святого Миколая. А 19 грудня 2004 року в новій Свято-Миколаївській церкві відбулось освячення престолу і перше святкове богослужіння.
З початком російської військової агресії у 2014 році до лав захисників України та волонтерів доєдналися і мстишани. І з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році їхня кількість лише збільшилась. Сотнями коробок мстишани відправляли продукти харчування, плетені захисні сітки, засоби гігієни і інше для наших воїнів, а також одяг та іншу допомогу в визволені райони, які перебували під окупацією.
Благодатна мстишинська земля, хоча й має складну та насичену історію, та вабить своєю красою, родючістю, мальовничою природою.
