Маленьке село над Стиром – Лучиці.
Село межує між двох областей.
Тут гарно працююють, приймають гостей,
Тут встанеш уранці, умившись росою,
Наснаги візьмеш від землі із собою,
Щоб працею в полі славити день,
А в свято співати гарних пісень.
Сьогодні, у день Святої Трійці, престольне свято відзначають жителі села Лучиці. Місцева церква носить назву Свято-Троїцька, тож не дивно, що храмове свято відзначають саме у цей день.
Лучиці – село, що входить до складу Боратинської територіальної громади. Сліди життя людей на цій землі сягають у глибоку давнину. У 1977 році археологом Г.В. Охріменком виявлені речі, які датуються ХІІІ – ХІ ст. до н. е. В архівних документах село вперше згадується у 1428 році, а потім у 1548, 1562 роках. У першій половині XVI ст. село належало луцьким владикам, а в 1570 році – це власність піддеканія Луцького, ксьондза Томаша Хаєнського, пізніше ще належало Михайлові Козинському. В кінці ХІХ ст. найбільшою власністю земель – 266 десятин – володіли Липські.
Згідно архівних документів, зокрема Клірових відомостей за 1831 рік, у 1789 році старанням поміщика Осипа Павловича Ярошинського і жителів села була побудована Свято-Троїцька церква у селі Лучиці. Церква була дерев’яна, з дерев’яною дзвіницею, приписана до Свято-Миколаївської церкви села Мстишин. На 1831 рік в селі Лучиці було 220 жителів. В 1859 році священник парафії (Мстишин, Лучиці, Рикані) – Войцеховський – отримав нагороду – Бронзовий хрест, за те що пожертвував на воєнні цілі 10 рублів сріблом. У 1865 році в приході було 53 римо-католики, а поблизу села була католицька капличка. В метричній книзі за 1883 рік можна зустріти прізвища: Коробко, Казнадзей, Ярмолюк, Киричук, Баклан, які зустрічаються в селі і у ХХІ столітті. В 1906 році стару церкву розібрали і 8 вересня 1906 року розпочали будівництво нового храму, згідно плану затвердженому Губернським Будівельним Відділенням. А 3 червня 1908 року була освячена нова церква, яка і діє до цього часу, дерев’яна на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею, крита жестю, викрашена знадвору і всередині. З 1961 по 1989 рік храм був закритий і богослужіння не проводились. За цей період були втрачені цінні обрядові речі. Коли церкву знову відкрили, за пожертви прихожан були проведені ремонтно-реставраційні роботи художником В. Кузняком.
Теперішній храм має вигляд корабля, де щогли – це бані, а вітрила – хрести. Два куполи церкви відповідають двом єствам Ісуса Христа: людини і Бога. Церква супроводжує жителів села протягом усього життя, адже тут здійснюються таїнства хрещення, вінчання і відспівування спочилих. Тут моляться за здоров’я батьків, родичів, благодійників і за упокій померлих. До 2019 року храм належав до Української Православної Церкви, тепер же Свято-Троїцька церква, за рішенням громади, належить до Православної Церкви України священником тут служить Олександр Литвяк.
На початку ХХ ст. в селі Лучиці було 48 дворів і 287 жителів. Буремні роки минулого століття не пройшли стороною це село. Під час Першої світової війни в селі було зруйновано 29 будинків, 27 обор, 24 стодоли, 4 господарських будівлі. І в 1928 році, ще не були відбудовані 5 хат, 17 обор, 11 стодол, 4 господарські будівлі. Родини: Д. Лещука, Т. Хомича, Я. Хомича та А.Лещук жили в землянках, або тимчасових будівлях.
У 1939 році влада змінилась. В 1940 році були депортовані в глиб СРСР брати Пахолюки Антон і Олексій з сім’ями – за те, що батьківська хата була під бляхою. Друга світова війна, також залишила по собі незагойні рани. Від німецьких загарбників село було звільнено 18 лютого 1944 року. Відразу ж була проведена мобілізація. Лучичани в рядах Червоної Армії боролися з фашистами в країнах Східної Європи. Багатьом з них не судилось повернутись з тих фронтів, 20 похоронок надійшло в село.
В роки війни в селі діяв осередок організації ОУН-УПА, який налічував більше трьох десятків членів. Тут проводились вишколи військового резерву УПА, які проводив Каленюк Петро. Дехто з лучичан воював в діючій сотні УПА, яка розміщувалась біля села Старосілля Колківського району. Керівником жіночої сітки ОУН була Юхимчук Лідія. Постачанням продовольства та фуражу для сотні «Мороза» в селі Золочівка, займався Ліщук Андрій – станичний ОУН. Молодіжною сіткою ОУН «Юнаки» керував Антон Коробко. Після приходу совітської влади, багато з них було заарештовано та засуджено, а членів їх сімей вивезено до Сибіру.
З острахом селяни вступали до колгоспу, віддавали потом і кров’ю зароблену землю, реманент, коней і корів. В селі був організований колгосп «16 з’їзду КП(б)У», головою був призначений М. Казнадзей, у 1951 році – К. Кравчук. У 1974 році місцеве господарство ввійшло до складу колгоспу імені Суворова.
В роки незалежності в село проведено газопровід, прокладено дорогу. На території села зараз працює підприємство з виготовлення будівельних блоків. У селі працює господарство «Лучиця». Подружжя Бонків заснували розплідник саджанців плодових дерев, які можна придбати і вирощувати в своєму саду. Тут ростуть яблуні і груші, вишні і сливи, черешні і персики, айва і фейхоа. В якості цих саджанців вже переконались багато жителів наших сіл.
Лучиці – прекрасне місце для розведення бджіл. Тут є чудова пасіка з півсотнею вуликів у подружжя Панасюків. Про бджіл, про «рідке золото» і інші продукти бджільництва вони знають, напевно, все, адже молоді люди – власники місцевого бренду «Медові». У них можна придбати мед і пилок, прополіс і маточне молочко, медову косметику, воскові свічки і багато іншого.
У Лучицях живе місцева знаменитість – учасниця гурту «Перепілонька» Тетяна Павлович, яка своїм співочим талантом радує усю Боратинську громаду.
З початком бойових дій на Донбасі лучичани сотнями кілограм відправляли на схід для бійців продукти харчування, засоби гігієни. Десятки коробок зі смаколиками, які приготували вмілі лучицькі господині, були відправлені у ті райони, де велись бойові дії. Нелегка доля справжнього патріота – захищати цілісність і незалежність своєї країни, випала жителю села – Ігорю Бабюку, він брав участь в ООС на Донбасі в 2015-2016 рр. Нині мешканці Лучиць також активно долучаються до національної боротьби та допомагають нашим Збройним Силам у тилу.
Село Лучиці – невелике, але гарне і мальовниче. Тут, на древній землі, сьогодні живуть щирі та працьовиті люди. Мабуть, тому Лучиці вже давно стали «полюсом тяжіння» для усіх, хто хоче втекти від міського шуму і суєти з бетонних джунглів ближче до природи. Хочете у цьому переконатися? Завітайте і ви у Лучиці!
Матеріал підготувала бібліотекар Галина Патута
