21 вересня, у день Різдва Пресвятої Богородиці, престольне свято відзначають жителі села Полонка. Історія населеного пункту багата на історичні події, що сягають далеко вглиб віків.
Протягом різних історичних епох село згадується як Полони, Полоноє, Полона Гаштольдова, Полона Владичина, Полонна, Велике Полонне, Мале Полонне, Полонне. Назва сучасного села Полонка походить від слова «полонь» – чисте, вільне для пасовища місце, що піднімається на болотистій чи береговій території, або навіть від річки Полонки (сучасної Чорногузки). Можливо, це було місце збору чи утримання полонених бранців під час частих набігів монголо-татар та турків на м. Луцьк.
В селі Полонка виявлено поселення людей пізнього палеоліту, неоліту, енеоліту, епохи бронзи та раннього заліза, ранньослов’янського часу, княжої доби та пізнього середньовіччя.
Перша письмова згадка про населений пункт зустрічається на сторінках Літопису Руського під 1150 роком, у час міжусобної війни за волинські землі нащадків Володимира Мономаха і волинського князя Ізяслава Мстиславовича та коаліції північно-східних князів під проводом князя Юрія Довгорукого.
Можливо, у Полонці у місцевому Полонійському монастирі прийняв у 1262 році чернечий постриг Войшелк, син Литовського князя Миндовга. Літопис Руський з цього приводу зазначає «… потім пішов він у Полонний, до Григорія у монастир, і постригся в ченці, і пробув у монастирі в Григорія три роки. Звідти пішов він у святу гору (Афон) , узявши благословення у Григорія. А Григорій був чоловіком святим, якого ото не було перед ним і ні по ньому не буде».
Ревізія Луцького замку 1545 року засвідчує, що власник Полонної – Миколай Гаштольд, який у доброму стані утримував городні Луцькому замку та великого земського мосту.
Полонка була резиденцією луцьких владик. Вперше про ці землі як про церковну власність згадано у недатованому привілеї князя Свидригайла (+ 1452 р.), яким він підтверджував приналежність її Пречистенському монастирю, фундованому князем Мстиславом Ізяславовичем.
Як власність Луцького владики Полонка згадується у джерелах уже на початку 16 ст. В недатованому листі польського короля Олександра (+ 1506 р.) впорядковувалась система митного збору через Полонку, яка належала луцькому владиці: на його користь купці, що їхали з Перемиля до Луцька, сплачували митний збір в один грош. Інвентар полонського маєтку, датований 18 вересня 1598 року та складений при обміні Полонного (належало Христофу Миколі Радзивілу («Перун») на Ованту (належало Григорію Сангушку Коширському) називає село як єпископське.
Село Полонне по праву вважається козацьким. Тут з 29 жовтня по 8 грудня 1648 року діяв селянсько-козацький загін Федора Липки, луцького ландвійта. У березні 1649 року повстали селяни Малого Полонного, що належало Луцькому Владиці Афанасію Пузині і перебувало в користуванні луцького підсудка князя Захарія Четверинського та розгромили хутір в урочищі Урвихвости. Тут, відступаючи з поля Берестецької битви влітку 1651 року, давали поодинокі бої козаки. Про що свідчать козацькі могили.
Полонківський маєток у свій час належав Сангушкам, Владиславу –Домініку Заславському, згодом – Станіславу Казимиру Беневському, Білецьким, Стецьким. В середині 19 століття Полонкою володів швагро Юзефа Ігнація Крашевського – Габріель Лунєвський. З 1921 по 1939 рр. Полонка була центром Полонківської гміни, до якої входила частина сучасного міста Луцька.
