А Ви знаєте, що наші жінки до 80 років носили гарні воскові віночки? Прийшли вони до нас із Західної Європи в кінці 19 ст., де в той час були модними вінки з білих квітів з флердоранжу, перлів та перламутрів. Коли мода дійшла до українського села, дівчата навчились творити схожу красу: спочатку з воску, пізніше — з парафіну. З часом восковий (парафіновий) вінок став улюбленим і обов’язковим весільним атрибутом. Хоча, в літературі Волині згадуються тільки весільні вінки з барвінку, які не могли зберегтися до наших днів, тому Волинь не представлена збереженими зразками воскових віночків, на відміну від інших територій України. Та трапилася мені маленька зачіпка — випадкова розповідь односельчанки про весільний віночок її тітки з восковичок і білих листочків. Пізніше зі мною поділилися весільним фото своєї бабусі з гарним восковим віночком з восковичок і зелених листочків і я захопилася цим видом мистецтва. Виходить, воскові вінки існували і на наших теренах і, може, в когось міг зберегтися сам віночок, якого зазвичай ховали у весільну ікону на зберігання. Мені вдалось знайти у бабусиній іконі збережені весільні воскові квіти, їм стільки років, як і мені, а то і більше, бо бачила їх стільки, скільки себе пам’ятаю. Самих віночків, на жаль, не збереглось, але по старих фото і цих збережених бутоньєрках можна відтворити наш місцевий восковий віночок.
Традиція створення вінків сягає глибокої давнини, як тільки прокльовувались навесні перші квіти, дівчата виходили на луки, плели віночки і зустрічали хороводами прихід весни, плели вінки з польових квітів, пускали вінки у воду на Івана Купала. Віночок — це необхідний, суто дівочий аксесуар, це дівоча молодість, цнотливість. У віночку наречена з дружками запрошувала на весілля гостей. На саме весілля віночок (вінець) одягався інший. Вінок купували у черниць чи робили власноруч із паперових і вощених квітів, у які вплітали ще барвінок, руту-м’яту та інші квіти, які виконували оберегову функцію, вовняні кульки, пір’я, яскраві обгортки від цукерок, фольгу — усе, що було під рукою. І сам вінок для молодої був ритуальним оберегом від «лихого ока». Кожен регіон мав різні техніки виготовлення вінків, різні форми. Так і в кожному куточку Волині були різні віночки, навіть між селами вони могли різнитися, все залежало від фантазії та вправності майстринь. У наших селах було модно додавати до весільного віночка і бутоньєрок аспарагус, інколи вельон призбирувався на голові короною і чіплявся зелений аспарагус без віночка, не кожен міг собі дозволити його купити. У Баєві був свій майстер зі створення віночків — місцевий дяк Євдоким. Виготовлялися віночки із різних паперових квітів і восковичок. Дівчата носили віночки з довгими різнокольоровими стрічками на рівні зі спідницею.
Створення воскових віночків поступово відновлюється. А технологія виготовлення воскових віночків на Вінничині є елементом нематеріальної культурної спадщини України.
І я як бібліотекар, збираючи все, що стосується нашого минулого, зберігаю і хочу відтворити те, що бачу на старих фото, відродити старі традиції створення воскового віночка чи якоїсь прикраси. З елементів, які роздивилась на віночках зі світлин наших односельчанок, якими поділилися зі мною їхні родичі, з прикрас на іконах, по збережених бутоньєрках, я змогла відтворити наш місцевий волинський віночок. Сама технологія виготовлення восковичок не є секретом і нею радо діляться майстрині, які нею володіють, бо створення воскових віночків потрібно відновлювати і розвивати, це наше, це гарно і це має для нас свою культурну цінність. Різноманіття китайських штучних квітів і віночки з них гарні, але неживі, а воскову прикрасу хочеться тримати в руках, роздивлятися, у ній особлива жива енергетика. Майстринь, що виготовляють віночки, зовсім мало. Я не втрачаю надії все ж таки побачити збережений у когось із жителів нашої громади дівочий чи весільний віночок чи хоча б фото або портрет ваших мам, бабусь, на якому можна роздивитися віночок.
Неоніла Джаббарова