Продовжуємо дослідження з історії школи у Боратині. Раніше ми публікували розповідь про першого вчителя Боратинської школи Максиміліана Ляцького. Як відомо, на початку 20-х років минулого століття навчання дітей йому доводилося проводити в приміщенні, яке орендувала громада в місцевого жителя Федора Сивого. Однак у 1924-1925-х роках був зведений будинок школи навпроти садиби Івана Бойка (на сучасній вулиці Перемоги).
У приміщенні тогочасної школи, крім класної кімнати, була також передбачена квартира для вчителя. В класі висів портрет Юзефа Пілсудського, навчання велося на польській та українській мовах (1 урок в день). За даними табеля за 1938-1939 навчальний рік, у школі викладалися такі предмети: польська та українська (чомусь написано руська) мови, історія, географія, співи, малювання. За непослух учнів били по руці лінійкою або лозиною, що стояла в класі, і ставили в куток на коліна. Школа була чотирикласна, але доводилося вчитися п’ять років. Навчання відбувалося у дві зміни: старші - зранку, молодші - після обіду. У класах вчилися діти різного віку. За навчання не платили, але книги доводилося купувати. Загалом шкільна освіта була необов’язковою, тому деякі діти з різних причин не ходили до школи, або ходили дуже рідко. Як згадувала Надія Сива (1927 р.н): «У сім років я поступила в Боратинську сільську школу. Вчитись довго не довелося, так як потрібно було допомагати батькові в сільському господарстві. Школу я закінчила. Освіта - 3 класи».
Боратинська школа, 1932 р.
Схема приміщення Боратинської школи, 1920-1930 рр.
Табель польської школи у Боратині, виданий Клавдії Костюк, 1938-1939 рр.
Картка про успішеність, поведіну та відвідування Боратинської школи, видана Клавдії Костюк, 1939-1940 рр.
Закон Божий викладав священник Свято-Пантелеймонівської церкви с. Гнідава, яка була приходською для боратинців. Його раз в тиждень на власних конях привозили до школи батьки учнів. Священник, якого учні позаочі називали «Тєлєгою», мав 20 гектарів церковної землі і багато дітей. На паску, коли освячував хати на селі, люди давали йому сало і яйця, а перед хрещенням - збіжжя. Сповідали і причащали учнів у церкві.
Боратинська школа, 1932 р.
Після закінчення школи в рідному селі деякі діти продовжували навчання у 5 та 6 класах Гнідавської школи, яка знаходилася поблизу церкви (приміщення збереглося до нашого часу). Так, в 1938-1939 роках тут навчалися боратинці Євгенія Смедюк, Любов Войтюк, Михайло Оліянчук, Дмитро Шикірявий.
Після Максиміліана Ляцького вчитилем був Мариневич. Про це згадує Юлія Федорівна Безпятко (Сива) (1918 р.н.): «Говорив батькові, щоб той направив мене вчитися далі. Обіцяв допомогти, але батько не зробив цього, бо були бідні».
В подальшому, до початку Другої світової війни, вчителями були поляки. В 1930-1931 роках у школі вчителювала Зося Каетанівна Стосур. Її педагогічна діяльність тут була нетривалою. Однак, доля тісно пов’язала її з селом. В Боратині вона вийшла заміж за місцевого хлопця Андрія Сивого, який отримавши відповідну освіту, теж став вчителем. В подальшому вони до самої пенсії працювали у школах Радомишля, Городища та Баєва.
Зося Стосур, кінець 20-х рр. XX ст.
У 1931-1933 роках вчителькою у школі була Вєра Забродська, яка добре розмовляла українською. Говорять, що з війська приїхав наречений і забрав її з Боратина.
З 1933 по 1939 рік боратинських дітей навчала полячка Марія Іванівна (так на український манер називали її в селі ) Кратзер. Сім’я вчительки - чоловік, сестра Яна та двоє дітей - Вєся і Дануся, жили в шкільній квартирі. У них була єдина на все село радіола. Чоловік пані вчительки міг зайти в клас і покарати неслухняних дітей. Є думка, що він працював на поліцію. Коли у вересні 1939 року німецькі війська бомбили Луцьк, то він хотів побити вікна в хаті сім’ї Костюків, де господиня при лампі мазала долівку глиною: «Ти мабуть подаєш сигнали літакам».
У 1938 році приміщення школи було визнане аварійним. Учні продовжували навчання в сусідньому селі Чеський Боратин разом з чеськими дітьми. З цього часу школа забезпечувала навчання учнів двох сіл. Незважаючи на аварійний стан приміщення колишньої школи, тут ще деякий час розміщувався клуб, а до початку 70-х процював магазин. Потім дерев’яне приміщення було розібране. Зараз на місці школи, за адресою вул. Перемоги 9, побудовано житловий будинок.
Після перенесення навчання на квартиру в с. Чеський Боратин перебралася і сім’я Кратзерів. Під час приходу Червоної Армії у вересні 1939 року Марія Іванівна вже не працювала вчителем школи, а після закінчення Другої світової війни разом з сім’єю виїхала до Польщі.
В 1938-1941 роках вчителем школи був чех Йозеф (Йосип Павлович) Свобода. Навчання з приходом радянської влади велося на українській мові. Згідно табеля за 1939-1940 навчальний рік, у третьому класі вивчалися предмети: українська та російська мови, природознавство, малювання, музика і співи, фізкультура.
Йозеф Свобода, 40-і роки XX ст.
За німецької окупації навчання дітей в с. Боратин нетривалий період проводилося по хатах, так як не було коштів на утримання приміщення школи. В той час вчителем був Юрко Баришнюк, родом з Рівненської області. Був молодим і красивим, добре знав німецьку мову. Батьків, як куркулів вивезли до Сибіру, він залишився з сестрою. Під час перебування в Боратині проживав на квартирі в Миколая Герасимчука. Плати за навчання він не отримував. Як правило, харчувався за рахунок батьків, діти яких відвідували навчання. Його дуже любили місцеві діти, з теплотою згадують як він цікаво розповідав про історію України. На сайті Центрального банку репресованих про нього можна почерпнути таку інформацію:
Баришнюк Юрій Гнатович. 1921 року народження. Народився в с. Хорів Острозького району Рівненської області. Українець. Останнє місце проживання с. Боратин Луцького району. Вчитель сільської школи. Пропагандист ОУН, член УПА з осені 1943. Заарештований 20.03.1944 року районним відділом НКВС. Звинувачений у приналежності до ОУН і в зв’язках з УПА. Засуджений військовим трибуналом військ НКВС Рівненської області 12.06.1944 до вищої міри покарання з конфіскацією майна. Реабілітований 17.01.1991 прокуратурою Волинської області.
Після приходу Червоної Армії у лютому 1944 року і встановлення радянської влади вчителем школи було призначено Миколу Яковича Затовканюка. Чоловік був родом з с. Полонка, був одружений на чешці. В 1947 році він разом з жителями с. Чеський Боратин виїхав до Чехословаччини. Там він теж працював вчителем, правда для цього йому, як українцю, довелося складати екзамен на допуск до роботи в освітній системі країни. Цей іспит Затовканюк здавав у доволі зрілому віці, подейкують, що екзаменатором був його власний син.
Разом з Затовканюком вчителем у 1944-1945 роках працювала місцева жителька Євгенія Василівна Смедюк (Чухрай) 1925 р.н. Після навчання в Боратині вона в 1937-1939 роках закінчила 5 та 6 класи Польської гімназії, яка знаходилася на Гнідаві, там вчилися тільки українці. В 1939-1940 роках Євгенія Смедюк навчалася в польсько-українській, а в 1940-1941 роках в українській школах, які розміщувалися в нинішньому старому корпусі ВНУ імені Лесі Українки. Під час німецької окупації намагалася продовжити навчання. Спочатку в гімназії поблизу колишнього кінотеатру «Батьківщина», а потім в навчальному закладі, який знаходився в приміщенні Свято-Троїцького собору. Заняття велися декілька місяців, а згодом німці взагалі заборонили навчання. В березні 1944 року Євгенія Смедюк отримала направлення на тримісячні учительські курси в Луцький учительський інститут. Восени її призначили вчителем у школу с. Боратин, де жінка викладала у 2 та 3 класах (в 1 та 4 класах вчителем був Микола Затовканюк). В той час завідуючим районного відділу освіти був Тарасенко, а завідуючим методичним кабінетом - Гулько.
Після трагедії 23 лютого 1945 року, коли в Боратині за ніч було вбито 10 жителів села, у тому числі і батька Євгенії, вона отримала направлення в школу с. Новостав. Однак через боязнь репресивних дій зі сторони бендерівців, змушена була звільнитися з роботи.
Євгенія Смедюк (Чухрай), 40-і роки XX ст.
До 1947 року в школі працювала Наталія Борхолюк, яка мала родичів в селі, але вчителювати почала в східних областях. Згодом школа в Боратині стала семирічною.
Наталія Борхолюк, 40-і роки XX ст.
Матеріал підготував Член Національної спілки краєзнавців України Віталій Гнатюк
