«Ніхто більшої любові немає над ту,
як хто свою душу поклав би за друзів своїх…»
Євангелія св. Івана 15:13
Серед сотень людей, яких можна зустріти на війні, капелани посідають особливе місце. Вони - невід'ємна частина будь-якого війська в усі часи. І справа не лише у вірі чи релігії, хоча на фронті про Бога згадують навіть запеклі атеїсти. Капелани дбають про моральний стан військових, про їхній настрій та бойовий дух. Саме в той час, коли ворогом кожного солдата на передовій може стати зневіра та розпач.
Одним із таких представників Бога на війні був Сергій Коць – протоієрей, настоятель храму Великомученика і цілителя Пантелеймона села Рованці, військовий капелан Православної Церкви України. Отець Сергій був на Сході дві ротації – проводив богослужіння для військових, сповідав та причащав поранених, навчав молитві.
«Моє капеланське служіння розпочалося у 2016 році. Тоді я на волонтерських засадах поїхав служити священником у зону АТО, – розповідає чоловік. – Інституту капеланства як такого тоді ще не було, координацію цього процесу здійснювало Синодальне управління військового духовенства Православної церкви України. Мені сказали, що потрібний священник на Донецький напрям, тож я вирушив саме туди. Моя перша поїздка відбулася у мобільний військовий шпиталь поблизу села Калинівка, я пробув там місяць, а потім знову приїздив на другу ротацію, у 2017 році. Тоді мене вже чекали саме тут».
Капелани не беруть до рук зброю, їхня сила – молитва і добре слово. Перебуваючи у зоні бойових дій, отець Сергій проводив богослужіння у тутешній каплиці, здійснював таїнства сповіді та причастя. Однак, це далеко не основна місія священника на війні.
За словами капелана, найперше чого потребують військові – це підтримка: «На фронті поряд з ними має бути людина, яка може вислухати, допомогти, розрадити. Часто хлопці переживають воєнні травми – їх долають муки і переживання «Як я маю знищити ворога?», «Як можу відібрати чуже життя?». Тоді на допомогу приходимо ми, духовні отці. Наша місія пояснити солдатам, що у тлумаченні Святого Письма це не є вбивством, гріхом. Те, що вони роблять – це служіння на благо своєї країни і для захисту своїх ближніх».
На війні до капеланів ставляться дуже обережно. Спочатку військові знайомляться, придивляються, а коли священнику вдається налагодити контакт він стає справжнім другом і наставником.
«Мені здається, що на фронті люди більше звертаються до Бога. Бо тоді ти справді розумієш ціну життя і важливість духовних цінностей, – запевняє отець Сергій. – Як кажуть, на війні немає атеїстів. Помітив, що навіть не надто віруючі люди починають молитися. Коли я перебував у зоні бойових дій мене часто просили навчити здійснювати молитву, писати записки за здоров’я. А ще кожен хотів отримати іконку або хрестика, навіть якщо раніше не мав їх у цивільному житті. Приємно, що багато хлопців, які до війни не ходили до церкви, полюбили Боже слово, знайшли у ньому розраду і підтримку».
Незважаючи на те, що з часу останньої поїздки отця Сергія у зону АТО пройшло майже 4 роки, він і досі підтримує зв’язок зі своїми бойовими побратимами. Бо спільний досвід і пережите там єднає і змінює усіх:
«Війна змінила мене, відкрила по-новому. Я отримав неоціненний досвід людяності, сміливості, терпимості. Вдячний Богу за те, що війна не зробила моє серце жорстоким, а ще більше навчила співпереживати і цінувати тих, хто поряд».
