Його картини не прикрашають зали найвідоміших виставкових центрів світу, не перемагав він і у номінації «Найкращий пасічник України». Але у рідному селі, та й за його межами, він – відома особистість. Цього разу у нас «під прицілом» завідувач клубом-музеєм села Баїв, пасічник, який у вільний час малює картини – Іван Душак.
З чого б це розпочати? Давайте з початку! 
«У дитинстві я навчився вишивати хрестиком і гладдю. Якось мама попросила намалювати їй трафарет для вишивки. Я намалював, а вона вишила картину. Роботу оцінив дід Василь і попросив намалювати картину, за яку заплатив мені, здається, 20 копійок» – згадує чоловік.Після цього він почав малювати, створюючи все нові і нові роботи, які подобались односельчанам. Так з’явились перші замовлення і перші однодумці, які розділили захоплення.
«Не раз збиралися у вільний час зі Стасіком Римаруком, Толіком Вегерою і спочатку малювали картини, потім їх ґрунтували. Саме порадившись з хлопцями, я вступив у ПТУ, що на Гнідаві, де освоював малярство, штукатурення, обліцовку і мозаїку» – каже Іван Анастасійович.
У 1968 році його забрали до армії у Ленінград, але і там чоловіка не оминула творчість. Він малював плакати, газети, бойові листи, розмальовував стіни в армійських приміщеннях. Відносно швидко пройшов час на службі, він міг залишитися у Ленінграді, але доля визначила інакше. Чоловік повернувся до Баєва і працював на будівництвах, закінчив школу водіїв й 15 років працював водієм у «Баївському колгоспі». Часу, щоб малювати картини не було, тому в машині, на малому етюднику, Іван робив замальовки. Але і цього вистачило, щоб зустріти майбутню дружину…
«Як познайомилися з Зоєю? Далеко йти не треба було, бо були сусідами. Пам’ятаю, намалював я плакати до якогось свята і залишив їх в бібліотеці. Зоя, яка зайшла до бібліотеки, ненароком торкнулася новим кожушком до плаката, на якому не висохла фарба. Моя сестра, яка працювала в бібліотеці, дорікнула, що це все через мої плакати. Я сказав, що нема чого пхатись куди не треба, але про себе думав, як допомогти дівчині. Згадав, що в мене є розчинник, яким допоміг Зої витерти кожушка, після чого почали більше спілкуватися…» – ділиться сокровенними спогадами Іван Душак.Вони виховали доньку Марійку і вже допомагають виховувати внуків й правнуків. За цим подружжям приємно спостерігати, адже вони й до сьогодні мов не розлий вода. Зоя Зосимівна допомагає Івану Анастасійовичу з роботою у баївському клубі-музеї, мають чимале господарство і нікого не здивуєш тим, що вони разом трактором їдуть на поле…
Вони вправні господарники, справжні «бджілки-трудівниці» і неспроста. Ще у далекому 1989 році Іван Анастасійович почав завідувати баївською пасікою. Пригадує, коли приймав господарство, було 17 бджолиних сімей, яких він розвинув до 110 вуликів! Сьогодні чоловік входить до «Братства бджолярів Землі Волинської Ройовий Стан» і веде гурток бджільництва для дітей. На питання «Ви більше пасічник чи художник?», він відповідає: «Мене більше цікавить бджільництво. Художник – це, щоб відпочити. Та й не завжди люблю я дотримуватися правил малювання, а веду пензель, куди веде душа…». Хоча у нього понад 100 картин, частина з яких побували на виставках, багато він подарував знайомим, а деякі «полетіли» і на Кіпр. Таки так, творча душа – безмежна…Під прицілом був Іван Душак – житель Боратинської громади, який не просто живе, а творить, живучи.
Анатолій Левчук
