Bона називає себе «головною хуліганкою України» або просто «Русланкою», а її прихильники – найпривабливішою співачкою сучасності. У 2004 вона сколихнула весь світ своїми «Дикими танцями» і зараз, майже 20 років потому, її міжнародний фан-клуб в одній лише Європі нараховує 15 країн. Ця жінка володіє унікальною здатністю зачаровувати своїх слухачів, занурюючи їх в магію гуцульських мотивів та сучасних українських ритмів.
Усе це про переможницю міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення-2004», володарку гран-прі Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар», титулу «Людина року» і музичної премії World Music Awards, та Народну Артистку України – Руслану. Нам вдалося поспілкуватися із гостею Фестивалю Боратинської громади та з перших вуст дізнатися про те, що пов’язує запальну львів’янку з Волинню і Боратином та чому День Незалежності для неї особливе свято.
Руслано, раді вітати у Боратині! Поділіться, першим враженням про громаду, яке склалося, доки їхали сюди.
Я неймовірно вражена! Респект вам, що організовуєте такі дійства для людей. Зробити такий яскравий, масштабний фестиваль у селі говорить про те, що ви прогресивна громада. То є дуже файно!
Загалом моє перше враження склалося, коли я поговорила зі своєю командою. Вони раніше поїхали на репетицію, дзвонять і кажуть: «Слухай, тут так класно, такі люди світлі, якось так приємно…» Тому я вже знала, куди я їду.
З Волинню у мене склалися по-особливому теплі стосунки. По-перше, тут, власне у Боратині, проживає моя родина – рідна тітка, сестра, племінниця і кожного разу приїжджаючи сюди я відчуваю своє коріння. По-друге, для мене Волинь завжди була дуже прогресивною частиною України, яку я дуже люблю за безліч барв та унікальних речей. Це особливий край, надзвичайно історичний, який завжди хочеться пізнавати і відчувати. Ми львів’яни хоч і дуже гонорові, але волиняк завжди поважали…
Я давала тут стільки концертів і кожного разу повертаюся, наповнена особливими враженнями. Стільки спогадів, стільки рок-н-ролу… Відчуття завжди одне, що приїхала на рідні землі.
Дуже символічно, що ви завітали до нас саме на День Незалежності, адже для нас, як і для багатьох українців, ви асоціюєтеся зі свободою та незламним духом. Що для вас незалежність?
Для мене незалежність – це коли українцям не все одно. От просто така фраза. Бо якщо тобі не все одно, ти однозначно включиш серце, будеш відчувати свою країну, землю, родину. Ти не скривдиш своїх близьких, не зрадиш друзів. Тобі ніде не буде так добре, як вдома.
А зараз я скажу дійсно патріотичну штуку – наше серце б’ється в синхроні з тим місцем, де ми народилися. І зараз мій призив до усіх, хто покинув нашу державу – вертайтеся назад в Україну, тому що тут найкраще, тут ваше серце буде битися найсильніше. Тут ваша доля, більше ніде.
І не треба казати, які у нас погані політики, президенти… Незалежність – внутрішній стан кожного. Це коли ми самі собі господарі і тримаємося родинності. Ось цей колоритний букет я називаю незалежністю. Для мене Україна – це квітка, червона рута, як і писав Івасюк. Це така незаймана квітка, яку шукаєш – не знайдеш. Вона квітне і ти відчуваєш, як вона цвіте, але побачити цей магічний цвіт не можеш. Це як марево, міф, ти йдеш за цією мрією і тобі здається, що Україна – це щось надзвичайне. Направду так і є, тому ми маємо прекрасне гасло: «Україна понад усе!»
Зараз українцям не все одно? Чи погоджуєтеся ви із твердженням, що нині наша країна переживає пік патріотизму?
Можна багато дискутувати на цю тему, але ясно одне – ми вже ніколи не будемо інші. Україна зламала свою критичну точку, перегорнула сторінку, до якої вже більше ніколи не повернеться. Був момент, до революцій, коли в українців було багато ватності – байдужості не лише до навколишнього світу, а й до себе. Ми зуміли це побороти.
Під час Революції Гідності за подіями в Україні спостерігав весь світ і це не просто так. Люди відчували, як народжується новий пульс, нове серцебиття. Ми покликані зберегти цей градус інтересу світу до України, до її унікального, потужного, вольового народу, його загостреного відчуття гідності, справедливості.
В першу чергу ми маємо вклонитися тим, хто віддав на революційних барикадах своє життя. Ми мусимо показати, що їхня жертва була недаремною. Не дай Боже нам зневіритися і сказати: «А за що ж вони загинули…». Знаю, що Волинь дуже постраждала, багато ваших хлопців загинули на полі бою. Я б хотіла чи не поіменно знати імена тих, хто віддав своє життя за мою свободу. Хочу підтримати їхні родини, адже це найменше, що я можу зробити.
Переконана, що феномен Майдану, Революції Гідності буде непідвладний рокам. Ці події народили нове покоління українців, яке за патріотизмом перевершить нас з вами. Саме ці люди збудують по-справжньому успішну і самодостатню країну.
Руслано, своєю творчістю та активною життєвою позицією ви надихаєте мільйони людей в усьому світі. Однак, така діяльністю є дуже енергозатратною. Звідки черпаєте сили та натхнення?
Напевно, моя сила, моя енергія криється у моїй невгамовності. Мені дуже цікаво шукати і відкривати щось нове у цьому житті. Мені мало знати те, що мені дають. Власне з пошуків, з дослідження своєї історії і розпочалася моя творчість. Я не вилазила з Карпат, мені все було цікаво про мольфарів, гуцульські стоунхенджі, Трипілля. Саме українство, внутрішня енергія мого народу дали мені поштовх для творчості.
Я думаю, що ця невгамовність притаманна всім українцям, ми такі шалені вар’яти і нам так файно! Це дуже добре, бо є багато країн, які не мають цієї риси і вони наче завмерли. Ми українці несамовиті, бідні, але щасливі.
Більше того, думаю, що ми ще себе не реалізували. Я маю на увазі весь народ і себе, зокрема. Наприклад, моя мама завжди каже, що я використала свій потенціал на 10% і це неймовірно мотивує, змушує рухатися вперед. Так само і з народом, ми ще не розкрилися, не випустили усієї своєї енергії. Вірю, що це станеться вже найближчим часом, але пам’ятаймо, що більшої сили, драйву, енергії, ніж на своїй землі ми не знайдемо ніде. Тому шануймося, любімо Україну і будьмо справжніми!
Ольга Цуз
