Кажуть, що Господь дав людям музику і спів, аби вони не сумували за раєм. Дійсно, музика торкається найглибших струн нашої душі, надихає та дарує відчуття щастя. Про це, як ніхто інший, знає наш сьогоднішній співрозмовник – завідувач клубу села Новостав, керівник народного аматорського хорового колективу «Пісенне перевесло» Сергій Шуляк. Без його участі не обходиться жодне свято у громаді – своїм співом, грою на баяні та саксофоні він вже давно полонив серця людей.
Як колись дев’ятнадцятирічному юнаку з нуля вдалося створити один з найуспішніших хорових колективів Волині, чому його називають «людина-оркестр» та яке найбільш дивне замовлення отримував від клієнтів – про це та інше сьогодні поговоримо із Сергієм Шуляком.
Існує приказка: «Людина творить свою долю, а доля – людину». Буває так, що один – єдиний випадок здатен вплинути на все подальше життя, розфарбувати його яскравими кольорами та наповнити змістом. Саме так трапилося у житті Сергія, переконує він сам, коли розповідає про те, як вирішив стати музикантом:
«Мабуть, так розпорядився Господь, бо з самого дитинства я знав, що моє життя буде пов’язане з музикою. Батьки розповідають один випадок, я не пам’ятаю, бо мені тоді було десь півтора роки – лежав у колисці, а по телевізору показували концерт. Тут раптом якимось дивним чином мені, півторарічній дитині, вдалося відламати перило колиски і я почав імітувати гру на гітарі. Власне це і стало відліком моєї музичної кар’єри (ред. – сміється).
А якщо серйозно, то скільки себе пам’ятаю мені завжди подобалася музика – ще малим я любив дивитися усілякі концерти, у 5 років навчився грати на гармошці. Любов до музики і співів мені привив тато, який не дивлячись на свою зовсім не творчу професію (тато працював водієм) у душі залишався митцем. Батько дуже здібний – вміє грати на баяні, гітарі, гармошці та й взагалі родина у нас дуже співоча і талановита, тому мені усе це передалося на генетичному рівні.
Професію собі я обрав вже у 4 класі, без перебільшення. До нас прийшов молодий вчитель музики Ярослав Вікторович Пограничний і заграв на баяні – я сказав, що теж хочу стати вчителем музики. Вже в 9 класі почав серйозно йти до цієї мрії, записався до музичної школи, потім був педагогічний коледж, а вже звідти я власне і потрапив у Боратинську сільську раду».
Сталося це випадково, адже Сергій Юрійович – немісцевий, родом з села Ільпибоки, що на Рівненщині. Розповідає, що не одразу наважився, коли запропонували цю посаду: «На той час я навчався на 4 курсі педагогічного коледжу і грав у музичному колективі. Якось під час концерту у районному будинку культури мені запропонували вакансію завклуба у Новоставі. Чесно кажучи, я тоді не надав великого значення цій пропозиції, бо були плани продовжувати навчання у Києві, поступати у Драгоманова чи до Поплавського. Але потім зважив усе, вирішив спробувати і, як виявилося, недарма. Знаєте як кажуть – Бог спрямовує не туди, куди хочеш, а туди, куди треба. Так вийшло і в моєму випадку».
Вже 13 років Сергій перебуває на посаді завклуба у селі Новостав. За цей час у відремонтованому закладі культури змінилося чимало – нині тут діють вокальний, хореографічний гуртки, займається духовий оркестр та народний аматорський хоровий колектив. Має чим похизуватися і сам завідувач, його називають «людина-оркестр» і недарма, адже Сергій Юрійович грає на гармошці, баяні, гітарі, акордеоні, контрабасі, трубі, сопілці, фортепіано, саксофоні, барабані та скрипці. Як бачимо, культурне життя у клубі села Новостав вирує, втім, за словами його очільника, так було не завжди:
«Пригадую як 19-річним юнаком приїхав знайомитися з начальством. Тоді мене зустрів голова сільської ради Сергій Олександрович, щоб показати моє нове місце роботи. Я був не в захваті, бо приміщення було геть в іншому стані. Не було сходів, прогнила підлога, сині стіни і такого ж кольору фіранки – ось що зустріло мене тоді, у 2008 році.
Та зовсім скоро справи пішли угору, у 2009 в клубі зробили ремонт і «вдихнули» в нього нове життя. Тоді я розпочав активну трудову діяльність – відкрив запис на гуртки, почав організовувати концерти. У цьому мені дуже допомогла вчителька музики Боратинської школи Ольга Васильчук.
А ще великою підтримкою став сільський голова – Сергій Олександрович Яручик. Разом з ним ми реалізували дуже важливу ініціативу – створили хор. На той час це було доволі непросто, адже колективу в селі не існувало, до того ж люди не надто хотіли іти співати до нового «зеленого» завклуба. Знову ж таки допоміг голова – він давав контакти людей, особисто просив і розвозив запрошення у хор. Долучалися до цієї справи і місцеві листоноші, одним словом, просили у хор, так як на весілля».
Жарти жартами, а праця таки дала свої результати. Випробувати себе на сцені зібралося чимало ентузіастів, на першу репетицію прийшло близько 30 людей. Серед першопрохідців були Світлана Жовтовська, Марія Ільюк, Анна Чепіль, Раїса Нагірна, Тетяна Янчук, Ганна Кравець, Галина Марчук. Приємно відзначити, що ці люди і досі співають у хоровому колективі, який у 2009 році створили на базі клубу села Новостав, назвавши «Пісенне перевесло». Всього лишень за 2 роки молодий хор зумів не лише полонити серця земляків, а й отримати статус «народного аматорського».
Сьогодні «Пісенне перевесло» – один з кращих хорових колективів Волині, професійну майстерність та індивідуальність якого відзначають не лише шанувальники, а й експерти. Хор – лауреат численних конкурсів та фестивалів, а ще справжній амбасадор української народної пісні. Хоча останнім часом у репертуарі колективу з’явилися новинки, як от кавер на пісню гурту KAZKA «Плакала».
«Це була цікава задумка, яку ми втілили під час зйомок серіалу про людей громади, – розповідає Сергій Шуляк. – Щоб зробити власну інтерпретацію сучасного хіта доклали чимало зусиль. Над створенням каверу працювала ціла «творча лабораторія», де кожен приносив свої ідеї: «Юрійович, а давайте спробуємо так? А можливо так заспіваємо?» Довго вивчали і розтлумачували зміст пісні, щоб передати правильний посил – доводилося пояснювати чому вона плакала і до чого тут фіалка (ред. – сміється). Десь аж на третій репетиції почало подобатися усім. Тішимося, що результат вийшов такий і навіть перевершив наші очікування. Маємо у планах ще кілька проектів, що стосуються обробки сучасних хітів, але про це згодом.
А взагалі наш репертуар класичний – українські народні пісні. Втім класичний не означає популярний, бо ми намагаємося виконувати старовинні, цікаві, унікальні твори. Тексти знаходжу у збірниках, матеріалах, які залишилися ще зі студентських років, рідше – запозичую в інших колективів. Можливо, це одна з причин чому наша творчість до вподоби людям – ми маємо індивідуальність, цінність.
У цьому взагалі полягає феномен української музики, на мою думку. В української пісні є душа, там є зміст, живе спілкування, а це те, що ніколи не набридне і не вийде з моди. Українська музика продовжує розвиватися, тішить новими творами і виконавцями, а значить у неї є майбутнє».
Розповідаючи про Сергія Юрійовича було б несправедливо не згадати ще про одну сторінку його творчості, яка теж нерозривно пов’язана з українською піснею. Мова йде про фолькгурт «Чачка», який вже давно полюбився мешканцям Боратинської громади. Це такий собі мікс народної музики та запального українського гумору.
«У «Чачці» я виступаю з 2009 року, потрапив у гурт випадково, завдяки моєму найкращому другові – баяну. Якось «Чачка» приїхала виступати на святкування, а баяніста не було, от я і підіграв.
З цим колективом у мене пов’язані особливі емоції і спогади, тут своя специфіка – більше спілкуємося з людьми, адже більше гастролюємо. Тому бувають різні випадки і навіть курйози. Пригадую одного разу виступаємо перед аудиторією зі стандартною програмою – жарти, забави, а в перерві підходимо до замовника, питаємо що святкують, у відповідь – поминки. Кажемо: «Як?», а чоловік відповідає, мовляв, 10-та річниця зі смерті тата, тому родичі зібралися відзначити, але щоб не сумувати. Така от історія. Подібних випадків багато і тим цікавіше, бо всі вони – неоціненний досвід, який можна отримати тільки тут, на сцені».
До слова, останнім часом зі сценічними виступами сутужно, адже вже понад рік світ живе за новими правилами. Пандемія здійснила чималий вплив і на сферу культури зокрема. У Боратинській громаді справляються з викликами, які диктують нові реалії і продовжують дарувати глядачам справжню радість та насолоду від мистецтва у різних формах: офлайн та онлайн. Проте, свідомість та сприйняття реальності все ж змінилося, зізнається Сергій:
«Мабуть, це випробування (пандемія) все ж було потрібне людям, а особливо артистам. Карантин дозволив поставити звичний робочий режим на паузу, переглянути свої цінності та пріоритети. Це була хороша нагода провести час із сім’єю або присвятити його самому собі.
Особисто у мене відбулося якесь «перезавантаження» і зараз розпочинається новий етап у творчій діяльності. Громада збільшилася і працювати стало ще цікавіше, з’явилися нові ідеї – створення зведеного хору громади, організація вокально-інструментального ансамблю, запис нових каверів та незвичних колаборацій. Не буду розкривати усі карти, але скажу напевно, що зовсім скоро ми вас приємно здивуємо».
Ольга Цуз