21 листопада в День святого Архангела Михаїла престольне свято відзначають жителі сіл Гірка Полонка та Промінь. Обидва населені пункти Боратинської громади мають давню історію та славетні багатовікові традиції.
Місце, де нині розташований храм у селі Гірка Полонка, відоме здавна. З переказами колись тут, біля містечка Полонного, була обитель Воскресіння Господнього – один з найдавніших монастирів поблизу Луцька. Перша літописна згадка про цю місцевість відноситься дo 1150 р., наступну маємо з 1262-го, коли в монастирі прийняв чернечий постриг Войшелк, син литовського князя Мендовга.
Обитель знаходилася на одному з острівців серед заплав річки Чорногузки. Тут, де нині височіє храм Архістратига Михаїла в селі Гірка Полонка, князі вибудували чернечу святиню. Вона виросла на гірці острівця, відтак ця місцевість стала називатися Монастирською Гіркою. Відомо, що в монастирі спасався благочестивий Григорій, про святість якого було відомо в усіх землях України-Русі. Є відомості, що у церкві зберігалася благодатна ікона Божої Матері, до якої щороку приходили поклонитись і духовно зцілитися тисячі вірян.
Після унії 1596 р. монастир Воскресіння Господнього занепав, ченці залишили обитель, а храм став парафіяльним для села Гірка Полонка. Опис майна з 1885 р. свідчить про те, що у храмі на той час зберігалося чимало цінних предметів сакрального мистецтва, церква була дерев’яною, однобанною, із залізною покрівлею. У 1943 р. храм загинув у вогні. Після війни на місці монастирської церкви віряни спорудили нову, яку освятили на честь Архістратига Михаїла.
Окрасою села Промінь є Свято-Михайлівська церква, яка має давню, понад кількасотрічну історію. Довгий період часу про дату заснування церкви у селі Промінь достовірних відомостей не було. За переказами, церква тут існувала ще з XVII-XVIII століть. Роком побудови нинішнього храму церковні документи називають 1885. Однак, існує ряд фактів, які свідчать про те, що храм є ще давнішим. Це, зокрема, й ікони XVI-XVII ст., що зберігаються в Музеї Волинської ікони, й іконостас та написи на ньому, датовані 1859 роком. Наприкінці XIX ст. на кам’яному фундаменті старого храму був збудований дерев’яний. Церква зводилася за кошти парафіян, хоч їх було і небагато (77 дворів – 483 мешканці). Великі пожертви зробили місцеві пани Ягодзінський і Зарембський, допомагали і жителі інших сіл парафії – Коршовця, Голишева, Вербаєва, Новостава. Пан Зарембський та його син поховані біля храму. Їх могили є тут і зараз.
Під час Другої світової війни навколишні села були знищені вщент, але Промінь або Пулганів (історична назва села) уцілів. Місцеві мешканці вважають оберегом та символом села Чудотворну ікону Пресвятої Богородиці Пулганівської, яка зберігається у Свято-Михайлівському храмі вже майже 300 років. Образ Пресвятої Богородиці – копія, де оригінал достеменно невідомо. Ікона була написана у 1754 році на замовлення Дмитра та Параскеви Дармовіс. Стан ікони, зображення та зміст житійних клейм свідчать про її історичну цінність. На клеймах зображені події, що відбувались у селі близько трьохсот років тому: зцілення молодиці від злого духа, вигнання нечистої сили з чоловіка, оздоровлення важкохворої дитини, одужання покаліченого. Чудотворною іконою Пілганівської Богородиці цікавився навіть луцький братчик, поет Данило Братковський, цей факт засвідчений в тестаменті шляхтича нотаткою про чудеса зцілення «cudow pulkonowskich». У 50-х роках минулого століття науковими експедиціями П.М. Жолтковського у храмі були виявлені шедеври іконопису 16-17ст., які зараз зберігаються в фондах Музею Волинської Ікони, це ікона «Спас у силах» ХVІст. і «Успіння Богородиці» ХVІІст.
Та найбільш знаковою для промінчан є ікона Пресвятої Богородиці Пулганівської. Декілька років тому святий образ оновився, з’явилися яскраві насичені кольори. Тож дива стаються і сьогодні, чудотворна ікона зцілює усіх, хто приходить з вірою та молитвою.
