Боратинський ліцей – один з кращих закладів освіти у громаді і ця тенденція зберігається вже близько 100 років. Мало хто знає, що перша школа на теренах сучасного Боратина з’явилася у 20-х роках минулого століття.
На території нинішнього села у свій час було два населених пункти - Великий Боратин та Малий Боратин. У 1872 році чехами-колоністами було засновано Чеський Боратин, який в основному знаходився в межах нинішніх вулиць Шкільної, Заводської та Центральної. В тому ж році чехи відкрили свою школу.
А от шкільництво на теренах українського Боратина було започатковано лише в 20-х роках минулого століття. До цього лише незначна кількість дітей мали змогу навчатись в церковно-приходських щколах навколишніх сіл Крупа та Гнідава, а одиниці у Луцьку.
Що ж відомо про першого вчителя Боратинської школи?
«Ваше благородіє, пане вчителю», - саме так в різний час зверталися до Максиміліана Миколайовича Ляцького, якого доля на початку 20-х років минулого століття привела до Боратина. Так сталося, що саме йому випало стати першим вчителем в нашому селі.
Максиміліан Миколайович народився 22.03.1868, православний. Загальну освіту одержав у Володимирському кадетському корпусі у Києві. На військовій службі з 18.09.1888. Навчався в 3-військовому Александровському училищі в Москві, куди в той час приймали в основному молодь з дворянських сімей з числа випускників військових гімназій. Навчання в училищі проходило два роки. В 1900 р. після його закінчення у званні портупей-юнкера (звання в училищі, яке присвоювалося юнкерам за особливі успіхи в навчанні, з виконанням обов'язків унтер-офіцера) направлений в 11 артилерійську бригаду. В 1908 служба в 42 артилерійській бригаді в м. Ніжині. 1909 – командир 8 Мортирного артилерійського парку (Муравйовські казарми в Новгородській губернії). 1910 – командир 1 резевного артилерійського парку (м. Бобруйськ).
Перед Першою світовою війною служив в 50 артилерійській бригаді, згодом був командиром цього військового підрозділу. Був учасником Першої світової війни, командиром 50 паркової артилерійської бригади, в 1915-1917 командиром 4 Фінлянського стрілецького паркового артилерійського дивізіону. 4.04.1918 в щоденній безпартійній газеті «Відродження», яка виходила в 1918-1918 роках у Києві (засновник – редакційно-видавничий відділ військового міністерства УНР) вміщено повідомлення про призначення 25.03.1918 повітовим комендантом Тирашпольського повіту Херсонської губернії Максиміліана Ляцького. Нині ця територія знаходиться частково у складі Одеської області та Автономного територіального утворення з особливим правовим статусом Придністов'я Республіки Молдова.
Під час Громадянської війни Ляцький також воював в підрозділах Добровольчої армії та Військових сил Півдня Росії. 31.10.1918 був призначений командиром маршевої групи 1 важкої артилерійської бригади. Нагороджений орденами Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом (1905), Святого Станіслава 2-го ступеня (1912), Святого Володимира 4 –го ступеня (1915), Святої Анни 2-го ступеня з мечами (1915). В 1912 йому присвоєно військове звання полковник
Однак, прослуживши більше 30 років в армії, пройшовши фронтах Першої світової та Громадянської воєн, втікаючи від більшовиків, колишній полковник разом з сім'єю опиняється в Боратині. Разом з дружиною та трьома доньками знімає житло в місцевого жителя Федора Сивого (до речі, прадіда нинішнього секретаря Луцької міської ради Юрія Безп'ятка). Тут же за стіною була і класна кімната, де навчалися боратинські діти.
Сім'я Ляцьких прожила у селі в 1922-1928 роках. В Боратині вона особливо подружилася з сім'єю Василя Смедюка – людини освіченої та громадсько активної, учасника Першої світової війни, який також воював у військах Симона Петлюри. Дочка Максиміліана Ляцького Оксана була хресною матір'ю трьох дітей Василя та Марії Смедюк. Вже згодом у вісімдесятих в листі до своєї хрещеної Євгенії Чухрай вона з теплотою згадує про свого батька:
«Мій батько думаюча і розумна освічена людина пройшов війни і залишився цілим і неушкодженим з молитвами до Бога, з добротою в серці, зі справедливістю до людей. Любив безмірно природу, рідну землю, людей, що працюють в поті чола (хліборобів) і вчив і своїх, і чужих людей доброму, світлому, вічному, Божественному. Дехто з його учнів і кровних близьких зберіг якби часточку його душі і зумів передати нащадкам»
Після Боратина Максиміліан Ляцький ще певний час вчителював. Проживав у Луцьку. Помер 16 серпня 1936 року, похований в Ківерцях. В 80-х роках минулого століття, як згадує в листі дочка Оксана «Юрко (племінник, авт.) перевіз останки мойого покійного батька на нове місце і поставив залізний хрест». Ймовірніше мова йде про нове Ківерцівське кладовище.
Ось така життєва історія першого вчителя Боратина. Ну, а історія шкільництва в селі продовжилася, знаковою подією стало відкриття нової школи, про що ми розповімо згодом.
Післямова. Якщо врахувати, що Максиміліан Ляцький почав вчителювати в Боратині в 1922 році, то наступного року Боратинський ліцей може святкувати 100 років з початку заснування закладу освіти в селі. Документального підтвердження цього факту поки що немає, але теза цілком має право на життя.
Член Національної спілки краєзнавців України Віталій Гнатюк
На фото Максиміліан Ляцький з дочкою Оксаною
