Про боратинський стадіон не чув, мабуть, тільки лінивий. Історію кращого сільського спортивного комплексу у Східній Європі знають від Романівки до Любліна. Втім, така популярність не спіткала «господаря» спортивної локації і ми вирішили виправити цю невідповідність.
Сьогодні наш співрозмовник Володимир Степанович Марчук – людина, яка вже 13 років займається розвитком спорту та розбудовою спортивної інфраструктури у Боратинській громаді. Як воно… звести стадіон європейського зразка на місці бурякових кагатів, зібрати команду футболістів-аматорів, яка змагалася з ветеранами київського «Динамо» – про це та інше говоримо із директором боратинського спорткомплексу.
Володимире Степановичу, ви – не місцевий. Розкажіть, як доля привела вас до Боратина?
Так, я не боратинський, а новоставський. Правда, народився у селі Новостав, що на Горохівщині. Коли мені був рік, наша сім’я переїхала до села Іванівка, там батько працював електриком у місцевому колгоспі, а мама займалася вихованням 7 дітей - 6 синів і однієї дочки.
Якось так життя повернуло, що у 1971 році ми переїхали у Рованці. Тут тато влаштувався бригадиром на будівництво. Силами його бригади зводилося багато об’єктів у нашій громаді, ті ж самі «будиночки» у Новоставі навпроти клубу та багато іншого.
А на кого навчалися ви? Ваш професійний шлях був пов’язаний зі спортом?
Не зовсім. У дитинстві та юності я займався легкою атлетикою, боксом, футболом, але це було на рівні хобі. Після школи поступив навчатися на будівельника в СПТУ № 2, там також бігав за училище. А потім почалося доросле життя і було не до спорту. Армія, заробітки… 11 років я працював в Сибіру, наша бригада займалася будівництвом у Курганській, Тюменській областях. Там я розробляв проекти для будинків культури, спорткомплексів, басейнів, займався реставрацією пам’ятників, облаштуванням парків, скверів. Фактично, виконував роботу художника-проектанта, бо завжди мав до цього хист чи талант, не знаю як назвати. Це було закладено ще з дитинства, пам‘ятаю, що мріяв стати архітектором, але якось не склалося.
Те, що ви не стали архітектором не завадило вам реалізувати щонайменше один мега-успішний проект. Я маю на увазі будівництво спорткомплексу у Боратині. Розкажіть, як виникла ідея такого масштабного будівництва і як втілювали цей задум у життя?
Зараз важко уявити, що на місці сучасного спорткомплексу, амбулаторії, новобудов колись було чисте поле. Про це, мабуть, пам’ятають лише місцеві. У 2007 році у Боратині не було стадіону, тільки старе футбольне поле. Зводити сучасну спортивну споруду взявся молодий сільський голова Сергій Яручик. На той час я якраз займався будівництвом спортивного майданчику на території Боратинської школи. Якось пам‘ятаю їду, а на полі висівають траву. Глянув на те все і кажу до голови: «Олександрович, хіба то газон буде, там же глина одна!». А він мені: «Візьметеся зробити поле і спорткомплекс?», кажу: «Візьмуся» і почалося.
Будівництво тривало 2 роки. Я сам намалював проект і займався його реалізацією – від сходинок на трибунах до облаштування футбольного поля. Ідею запозичив у Німеччині, колись, коли був там на заробітках, то займався бігом на схожому стадіоні. Та наш спорткомплекс вийшов ще більш досконалим та сучасним. У 2009 році ми здали об’єкт і мене призначили на посаду директора.
Цей стадіон – моє дітище. Вже більше 10 років кожен день я приходжу сюди, щоб підтримувати порядок, доглядати за полем, готувати спортивний інвентар для занять. Одним словом, роблю все, щоб наші люди могли комфортно тренуватися тут. І робота ця не така проста, як здається. До всього треба прикласти руку, за всім наглянути, що там казати - треба бути хазяїном!
Поки що це виходить – наше футбольне поле – одне з кращих серед сільських територій в Україні, а може й за її межами. Секрет – надзвичайно м’яке газонне покриття, яке вдалося зробити завдяки правильному поєднанню пропорцій ґрунту, піску і торфу. Таке покриття створює дуже комфортні умови для занять спортом і знижує ризик травмування, саме тому футболісти і спортсмени з усієї Волині хочуть тренуватися саме тут.
Кого ми тут тільки не приймали – високопосадовці, міністри, прем’єр-міністри, гості з інших держав – делегації з Польщі, Німеччини, США. Приїжджали до нас і відомі спортсмени, тренери – Мирон Маркевич (український футболіст і тренер, рекордсмен української вищої ліги за кількістю ігор у ранзі головного тренера), Ігор Бєланов (лауреат «Золотого м’яча» 1986 р., віце-чемпіон Європи-1988 р., володар Кубка кубків-1986 р.). У 2009 році Боратинський спорткомплекс став переможцем X Міжнародного конкурсу «Кришталева цеглина», який проводився у польському місті Люблін, а це велика перемога і визнання.
Володимире Степановичу, ваше ім’я асоціюється не лише із Боратинським спорткомплексом, знаємо, що ви також займалися будівництвом стадіонів у Горохові, Рафалівці. А ще вас можна назвати одним із засновників ФК «Боратин». Яким був шлях становлення місцевої футбольної команди, яка нині є однією з кращих в області?
Про свою футбольну команду заговорили після того, як побудували такий потужний спорткомплекс. Починали все це кілька людей – Сергій Яручик, Юрій Цейко, Микола Калиш і я. У нас була мрія створити з місцевих мешканців таку команду, якою б пишалася вся громада, якій би стоячи аплодували на стадіонах. А мали ми на той час небагато – базу для тренувань, я маю на увазі спорткомплекс, пару талановитих хлопців, які займалися футболом і наш ентузіазм.
Так і пішло. Я почав займатися підготовкою хлопців у Рованцях, Калиш і Цейко координували цей процес у Боратині, а потім ми об’єднали зусилля. Створити єдину команду було не так просто – багато разів змінювалися гравці, тренери, але незмінною залишалася ціль – перемога.
Спочатку ми грали із сусідніми селами, виступали на локальних турнірах, потім вийшли у чемпіонат району. Більше ніж за 10 років існування футбольного клубу ми завоювали десятки кубків, у 2016 році змагалися за перемогу з ветеранами київського «Динамо», а ще виграли Кубок «Вілії» та 100 тисяч гривень. Минулого року стали переможцями Вищої ліги чемпіонату Луцького району з футболу 2021. Сьогодні ФК «Боратин» – команда, яка демонструє професійну гру і якісний футбол. Та на досягнутому зупинятися не збираємося, наступна наша сходинка – вихід у Першу лігу Чемпіонату області.
Маємо також хороші результати серед підростаючого покоління. Дві дитячі футбольні команди (тренер – Олександр Леончук), які також займаються на нашому спорткомплексі минулого року увійшли до трійки кращих в області. А це була боротьба серед 56 команд! Тому можна спати спокійно, бо підростає достойна зміна.
Успіхи місцевих спортсменів в усіх на вустах і мова йде не лише про футбол. Боратинську громаду називають «найспортивнішою» в Україні, тут успішно розвивається спортивне орієнтування та туризм, біатлон, легка атлетика, веслування на байдарках і каное, стрільба з лука, бойові мистецтва. Як ви гадаєте, чому спорт набув такого поширення у нашій громаді?
Бо в нас створені для цього всі умови, така моя думка. Ми маємо потужну матеріально-технічну базу, які можуть позаздрити обласні ДЮСШ, а ще керівництво громади усіляко сприяє розвитку різних видів спорту та підтримує талановиту молодь. Звісно, і жителі наші талановиті, але талант – це лише половина успіху. Важливу роль відіграє середовище, у якому ти живеш, працюєш, розвиваєш свої здібності. Боратинська громада – це чудове середовище для розвитку спорту і не тільки.
Як щодо перспектив? Як, на вашу думку, розвиватиметься спортивна галузь громади у найближчі 5-10 років? Які першочергові цілі ставите перед собою?
У 2020 році громада суттєво збільшилася - до нас додалося ще 12 сіл. Це вплинуло на роботу усіх сфер, в тому числі і спортивної. Значно збільшилася кількість об’єктів спортивної інфраструктури, з’явилися нові команди, додалися гуртки. Та й самих обов’язків стало більше, наприклад, я тепер відповідаю не лише за утримання, благоустрій спорткомплексу і стадіону в Боратині, а ще займаюся об’єктами у Промені, Городищі, Гіркій Полонці, Рованцях.
Яка перспектива? Думаю, що в майбутньому має бути створений єдиний центр, який би координував роботу усіх цих установ. Ну і ще обов’язковий елемент - зміцнення матеріально-технічної бази, модернізація. Якщо говорити про Боратинський спорткомплекс, то це будівництво міні-футбольного поля із штучним покриттям, будівництво тенісних кортів, влаштування легкоатлетичних бігових доріжок з резиновим покриттям, встановлення системи автоматичного поливу футбольного поля, благоустрій парку. Саме таким ми проектували спорткомплекс і хочеться довести цю справу до логічного завершення.
Але це мрії і плани на майбутнє, а поки кожен день просто робимо свою роботу для того, щоб людям було комфортно бігати зранку, кататися на роликах чи грати у волейбол. Хочеться, щоб більше мешканців громади приходили на наш спорткомплекс, займалися спортом, це наше основне завдання і найважливіша ціль. Тоді громада буде здоровою і буде здоровою вся нація.
Ольга Цуз
Сьогодні Володимир Степанович святкує свій ювілей. Від імені усієї Боратинської громади щиро вітаємо іменинника з цим урочистим днем і бажаємо ще більше гучних перемог як у спорті, так і на життєвому шляху.
Низький уклін Вам за те, що невтомно продовжуєте ділитися своїми безцінними знаннями та багатим досвідом із вихованцями, зрощуючи нову спортивну еліту.
Від щирого серця бажаємо Вам невичерпного оптимізму та олімпійського завзяття, які неодмінно принесуть підкорення нових життєвих вершин! Міцного здоров'я та сімейного благополуччя! Многая літа!
