21 листопада у селі Промінь відзначають престольне свято на честь Святого Михаїла. Історія храму сягає ХVІІ століття і він завжди був духовним центром в житті села.
Свято-Михайлівський храм є пам’яткою архітектури ХІХ століття і окрасою села. В сонячний день відблиск його золочених куполів сяє на всю округу. З клірових відомостей відомо, що церква була побудована коштом прихожан у 1683 році, але 8 травня 1878 року тут сталась пожежа. Церкву на старому фундаменті відбудовували сім років. У в 1885 році постав новий храм, такий, яким і маємо змогу його бачити дотепер. Церква дерев’яна на кам’яному фундаменті, тридільна, однобанна, з рівновисокими об’ємами зрубів, з шатровою дзвіницею з заходу. На відбудову храму в 1884 році було витрачено 3800 рублів, зібраних прихожанами. На час побудови церковні земельні володіння становили: 1,5 дес. городу, 28 дес. ріллі та 5 дес. сінокосу.
Більше трьох століть в храмі зберігається копія Чудотворної Пулганівської ікони Божої Матері, написана вона у 1754 році. Ікона відноситься до малярської класики Волині і виготовлена, швидше за все, місцевими майстрами. Образ Божої матері сповнений реальної краси, близький простій людині. Здавна постать Богородиці була вкрита дерев’яною різьбленою золоченою ризою. У 2007 році, коли зняли ці шати, ікона почала освітлюватись, обновлятись і зараз зцілює тих, хто приходить з молитвою і вірою.
Святий образ – це оберіг села. Адже під час Першої світової війни через село проходила лінія фронту, але село не зазнало великих руйнувань. В часи Другої світової війни довколишні села були спалені і тільки Пілганів, під Покровом Богородиці, вцілів. Під час одного бою в верхню частину церкви влучив снаряд, який пробив її наскрізь, але не розірвався і храм лишився цілим.
Найдавніші згадки про Чудотворний Образ Пресвятої Богородиці відносяться до 70-90-х років ХVІІ ст. На прощу, до ікони, прибували шляхтичі і селяни, православні і римо-католики, причому паломники перебували при храмі цілодобово, про що свідчать клейма, де зображене чудо зцілення в нічний час. Відомо про близьке знайомство з чудотворною іконою Пілганівської Богородиці луцького братчика, поета, Данила Братковського засвідчене в його тестаменті нотаткою про якесь його видання про чудеса зцілення «cudów świętych pułkonowskich».
Оригінальну манеру написання ікони відзначив мистецтвознавець Володимир Александрович, стверджуючи, що раніше не зустрічав подібних зразків ні в Західній Україні, ні в Польщі.
Загадкове й походження образу. З покоління до покоління в селі передається така легенда: «Одного разу чоловік пас худобу біля річки Чорногузки і раптом, у джерелі, він побачив на воді ікону Божої Матері та почув голос: «Тоді я до вас прийду, як буде кривава річка через село йти». Наляканий і схвильований, побіг він до людей. Приходили священики з парафіянами із різних сіл, хотіли забрати чудесний образ у свої храми. Ікона або зникала, коли до неї підступали, або з церкви поверталась на те ж місце. І тільки коли прихожани Пілганова принесли її у Свято-Михайлівський храм вона там залишилася та стала оберегом села. На стіні над іконою з’явилось зображення великого ока.
Слово Боже в стінах храму лунало при різних владах і в роки світових воєн. Пізніше, в роки атеїстичної пропаганди, коли стали закривати та руйнувати церкви, Свято-Михайлівський храм у 1959 році теж закрили і заборонили проводити богослужіння. Місцеві партійні активісти захотіли перетворити храм на склад добрив, але завдяки церковному старості Баб’юку Юрію їм це не вдалося. Перед великими святами старші жінки приходили до церкви, прибирали, прикрашали ікони чистими рушниками.
У 80-х роках, науковими експедиціями П.М. Жолтковського, у храмі були виявлені шедеври іконопису ХVІ-ХVІІ ст., які були передані до фондів Волинського краєзнавчого музею. Образи «Спас у славі» першої половини ХVІ ст. та «Успіння Богородиці» ХVІІ ст., після реставрації зайняли своє місце в експозиції Музею волинської ікони. А ікона «Свята Параскева» ще чекає на реставрацію через значні ушкодження.
18 січня 1983 року тут був відкритий Музей атеїзму, єдиний в районі. І як би сатирично це не звучало, але саме цей музей врятував храм від повного руйнування. Проте, це не давало спокою жителям села. Після ходінь по чиновницьких кабінетах, ліквідації музею, повернення ікон та церковних речей, великого ремонту – 21 листопада 1989 року церква була освячена і з тієї пори дзвін знову скликає вірян на службу Божу. З шаною і повагою промінчани згадують імена тих людей, котрі доклали зусиль, щоб місцева святиня відродилася: Шабала П.Т., Соловонюк Ф.М., Киричук Г.Ю., Юхим’юк Є.Л., Дармовіс О.Л., Бас М.Г., Шевчук Г.Д., Чайковська О.І., Зваріюк Н., Сапожник Є.Т.
Новою сторінкою в житті Промінської церкви став прихід на парафію протоієрея Володимира Дрозда. Адже завдяки його ініціативам, що знайшли підтримку парафіян, зроблено дуже багато для храму: замінено покрівлю і куполи, відремонтовано цоколь, викладено бруківкою церковне подвір’я. В 2011 році на території Свято-Михайлівського храму було встановлено пам’ятний знак на честь 500-річчя першої писемної згадки про село, але тепер з’явились нові дати з історії села.
Щонеділі і в свята церковний дзвін кличе жителів села на службу Божу. З 24 лютого в храмі щоденно звучить молитва за мир, за перемогу України, за повернення наших воїнів до своїх сімей живими і здоровими.
Прихожани після служби, 1956 рік
Освячення храму, 1989 рік
Відзначення 120-річчя церкви, 2005 рік
Освячення ікон, 2010 рік
Сучасний вигляд храму
Храмове свято, 2021 рік
Свято Преображення Господнього
Чудотворна Пулганівська ікона Божої матері
