Пекельний липень 1943 року — це не про аномальну спеку, зафіксовану на стовпчику термометрів, це про пекучий біль наших односельців, які стали свідками та жертвами трагедії, яка увійшла в історію під назвою «Волинська трагедія».
2023 рік в Боратинській громаді є роком памʼяті. 80-та річниця памʼяті про невинно вбитих, замордованих, скалічених доль, памʼять про кожного жителя сіл Баїв, Городище, Цеперів, Гірка Полонка, Оздів, Ратнів, Вікторяни, Вербаїв, Промінь (Пілганів), Радомишль, чиє життя обірвалося у 1943 році.
Пропонуємо почитати спогади очевидців, людей, небайдужих до цих подій, які досліджували чи збирали інформацію для збірки «Пекельний липень 1943...», що покликана нагадати про трагедію, яка оповила димом, кровʼю та слізьми села нашої громади 80 років тому.
На початку 80-х років минулого століття вчителька історії Любов Йосипівна Возняк ходила з хати до хати і записувала розповіді старожилів про своє рідне село Баїв. Ось що дізналася від односельців про події, які відбувалися 80 років тому.
7 квітня 1943 року німці і поляки вбили, а потім спалили сім’ю Григорія Жданюка: дружину, дочок Ярину, Євгенію, Степаниду. Господаря живцем кинули у вогонь. Їх кістки залишились на полі.
Того ж дня загинула Сметана Євгенія з дочками Софією і Єлизаветою.
У кінці травня 1943 року, на Вознесіння, заарештували Петра Поліщука, його дружину Єву, сина Василя, дочок Ганну і Ольгу, а також Вегеру Єфросинію, її сина Івана, дочку Євгенію та 14-річну Таїсію Душак. Усіх завезли під церкву у сусіднє село Городище, змусили копати собі яму, а потім розстріляли.
У червні того ж року українські повстанці зруйнували німецькі фільварки в Баєві і Гіркій Полонці. Після погрому у фільварках баївці родинами змушені були ночувати в клунях. Поляки, що жили у селі, вибралися до Луцька.
7 липня, на Івана Купала, розпочалась німецько-польська каральна операція. До Баєва з’їхалося 30 машин, наповнених карателями. Над лісом кружляв літак. Життя багатьом людям врятував густий туман, що вкрив землю, коли сходило сонце.
Того дня горіли усі три села Баївської сільради: Городище, Цеперів, Баїв.
Фашисти награбували багато худоби і змусили гнати її до Луцька Трохима Вегеру, його дружину Марію і Парфена Душака. У Луцьку німці їх відпустили. Та дорогою додому баївців перестріли поляки, що везли зі спалених сіл награбоване добро. Познущались над чоловіками, покатували, а жінці відрізали груди. Їх замордовані тіла рідні знайшли через кілька днів.
Того ж дня був убитий Омелян Дмитрук. Він не хотів ховатись. Чоловік казав: «У мене одні дочки, з німцями і поляками не воюють».
7 липня 1943 року карателі спалили у Баєві майже 100 хат. Кілька десятків садиб залишилось на хуторі під Заборолем. Окупанти пообіцяли, що ті господарки, які здадуть щедру поставку у комори рейху, не будуть спалені. Хуторяни повірили. Та не встигли фури із збіжжям доїхати до Луцька, як карателі розпочали свою чорну справу. Вбивали літніх людей, жінок, дітей. Вбивали за те, що українці, що розмовляють українською, живуть на українській землі. Чоловіки повернулись з возами на пожариська.
