2023 рік в Боратинській громаді є роком памʼяті. 80-та річниця памʼяті про невинно вбитих, замордованих, скалічених доль, памʼять про кожного жителя сіл Баїв, Городище, Цеперів, Гірка Полонка, Оздів, Ратнів, Вікторяни, Вербаїв, Промінь (раніше - Пілганів), Радомишль, чиє життя обірвалося у 1943 році.
Пропонуємо почитати спогади очевидців, людей, небайдужих до цих подій, які досліджували чи збирали інформацію для рубрики «Пекельний липень 1943...», що покликана нагадати про трагедію, яка оповила димом, кровʼю та слізьми села нашої громади 80 років тому.
Село Радомишль Боратинської громади нічим не відрізняється від інших українських сіл. Вже на самому початку війни воно було захоплено нацистами і в ньому був встановлений окупаційний режим.
У липні 1943 року (перед святом Петра) 103-й німецький каральний батальйон за опір німецьким нацистам вчинив криваву розправу над жителями Радомишля. Село було спралено по вулицях Градник (тепер вулиця Мартинівська), Церковний бік (вулиця Шевченка) не залишено жодної хати), нацисти спалили і дві церкви, дерев'яну Андріївську церкву на кладовищі, а також і Успенську церкву, в яку влучив снаряд і від якої залишились тільки муровані стіни. Вбито 31 людину, багатьох спалено. Старожили села з болем у серці розповідали про ті страхітливі події, коли над їхніми головами ревіли літаки, стріляли, скидали бомби, а тим часом вздовж села йшли, їхали на мотоциклах німецькі вояки, які готові були вбити всіх, хто їм зустрінеться. Люди тікали в поля, ховалися в кущах, але ворожа куля вкоротила життя не одному мешканцю, вогонь знищив багато будинків.
Список жителів Радомишльського старостинського округу, які загинули під час нападу німців на село Радомишль в липні 1943 року:
- Сінічук Максим Михайлович
- Сінічук Михайло Купріянович
- Кунацький Яків Прокопович
- Клекоць Василь Федорович
- Ткачук Никадор Артемович
- Кондратюк Дарія Андріївна
- Гончарук Ангеліна Яківна
- Омельчук Іван Остапович
- Гончарук Леонід Якович
- Омельчук Тетяна
- Остророг Дарина Доротіївна
- Омельчук Стах Вахтонович
- Фидрик Парасковія Герасимівна
- Ковальчук Пестима
- Заїнчуковський Богдан
- Коцьба Олександр Якович
- Наконечна Марія
- Курбан Олексій Володимирович
- Отченаш Нечипір
- Отченаш Ганна
- Ковальчук Єфросинія Федорівна
- Горох Федір
- Фидрик Валентина Онисимівна
- Ковальчук Леон Семенович
- Ковальчук Ярослав Леонтійович
- Семенюк Лаврін Андрійович
- Семенюк Давид Андрійович
- Семенюк Пестима Василівна
- Семенюк Павло
- Фарина Федір Михайлович
- Вишневський Степан Іванович
Спогадами про ті страшні події поділилася місцева мешканка Любов Довгун. Коли німецькі загони прийшли у село, спалили спочатку церкву, багато кого вбили , люди тікали, рятувалися хто як міг. нацисти палили все, що бачили зі смолоскипами підпалювали будинки, у яких були люди: нещасні горіли живцем. Майже усі будинки були під стріхами з соломи, тому підпалювати їх було неважко. Дехто в той час мав будинки і під бляхою, але і ті горіли теж. Родину Любові Довгун теж не оминуло лихо, будинок її сім'ї теж був спалений.
Спогади бібліотекарки Людмили Демчук:
«І моя прабабуся, Новицька Тетяна Давидівна, була свідком тих страшних подій. Сама вона була родом з сусіднього села Пашева Рівненської області, вийшла заміж і пішла у невістки до Радомишля. У той страшний день вона разом зі своїм сином Романом тікала від нацистів, які палили наше село, нашу вулицю. На руках з маленьким сином вони тікали під обстрілами та літаками, що кружляли, немов коршуни. Ми малі та налякані слухали її розповіді, як вона тікала полями, під кулями, як лігши у жито, накрила собою сина, бо над їхньою головою гудів та стріляв літак, з нею була ще жінка з дитиною, але вони не врятувалися, їх розстріляли з повітря. Люди були налякані, багато залишилося їх у тому полі, так і лежали у червоній, немов квітка маку, крові. Дивом їй вдалося вижити, дійти вони мали до річки Стир, а там перейти і тікати далі. Потім вони добралися до родичів, де й переховувалися. У тій хаті було близько 50 людей. Наш будинок теж спалили, усе нажите, пізніше родина жила у землянці. Так склалося, що під час війни у прабабусі загинули ще немовлятами дві доньки, мій же дідусь народився вже у післявоєнні роки. Баба Таня (так ми її називали) завжди говорила: «Не дай вам Боже, діти, бачити війну і голод».
