У багатьох релігійних віруваннях існує легенда про те, що Бог за допомогою гончарного кола створив людину і світ. Звісно, вчені і скептики можуть піддавати сумнівам таку теорію, але дивлячись на роботи цього майстра, починаєш вірити, що глина і справді може оживати.
Сергій Столярук – вчитель трудового навчання і образотворчого мистецтва у Баївській школі. Молодий педагог вражає креативом та неординарними підходами до навчання, але ще більше захоплення викликає його талант і володіння одним з найдревніших ремесел – гончарством. Для Сергія це не просто робота або улюблене заняття, для нього процес творіння – це справжня філософія. Про своє ремесло майстер може розповідати годинами…
«Гончарство – це надзвичайно особливий прадавній вид ремесла. У певній мірі це навіть сакральне дійство, адже тут задіяні одразу чотири стихії: глина – земля, вода – для розмочування, повітря – для підсихання виробу, вогонь – для обпалення. Та й сам процес роботи медитативний, адже кожен шматочок глини несе людську енергію, частинку душі», – розповідає майстер.
Сергій закінчив Львівську академію мистецтв, за фахом – художник кераміки. Професійно займається гончарством близько 15 років, але пригадує, що розпочалося все набагато раніше: «Якось в дитинстві ми з друзями залізли у стару хату під солом’яною стріхою і знайшли там старі горщики. Тоді мене вразило, що люди колись робили такі речі власними руками! Цей момент закарбувався у пам’яті, мабуть, так все і почалося…»Сьогодні гончарне ремесло трохи призабули, а скептики часто кажуть, мовляв, гончарство – це вчорашній день. На моє запитання «Чи є майбутнє у цього виду мистецтва?» чоловік відповідає чітко і без вагань: «Не погоджуюсь з цією тезою, навпаки – вважаю, що сьогодні українська кераміка потроху відроджується. Люди повертаються до свого коріння, до своїх витоків і гончарство знову стає у нагоді. Ще однією причиною популярності глиняного посуду є його екологічність. Нині це досить актуально.
Звісно, усе в світі має мати розвиток. Тому зараз процес створення глиняних виробів значно відрізняється від того, яким користувалися наші предки. Як на мене, сьогодні гончарство – це такий собі мікс автентичних технік у сучасній інтерпритації».Якщо ви думали, що гончарні вироби – це здебільшого коричневі глиняні глечики – забудьте. Роботи Сергія вражають неймовірною палітрою кольорів і форм, вони вже давно вийшли за рамки традиційності. Творчість у буденному та поєднання непоєднуваних речей – ось норма для сучасного гончарства. Сергій Столярук відомий тим, що виготовляє оригінальний глиняний посуд, з його «фірмових» тарілок їдять люди в різних куточках України. Кожна робота майстра – неповторна, оригінальна та довершена.
«Не можу сказати, що я працюю за якоюсь конкретною технікою, радше навпаки – люблю експериментувати та багато комбіную. До прикладу, я часто декорую свої вироби за допомогою поливи або глазурі. От і виходить, що жодна річ не схожа на іншу, намагаюся не повторюватися і мені це зовсім не складно. Напевно набагато важче було б працювати над чимось типовим і одноманітним».
Майстер розповідає, що ідеї для створення виробів приходять несподівано, а іноді новий витвір потрібно довго обдумувати та «виношувати». Натхнення Сергій шукає переважно у природі та подорожах, любить мандрувати Україною та закордонням, часто буває у Карпатах: «Люблю вивчати нові місця і краєвиди. Люблю дивитися чим живуть люди, ходити непопулярними і нетуристичними місцями. Такі мандрівки допомагають «перезавантажитись» та надихають на нові звершення».
Окрім глини, Сергій займається живописом, створює декоративні вироби з дерева та металу, захоплюється веломеханікою: «Я позиціоную себе не як гончар, а як художник, без прив’язки до матеріалу. Люблю створювати щось власними руками – ліпити, «шаманити», тюнінгувати, дизайнувати. У моїй голові постійно витають нові ідеї, які я одразу втілюю у життя. Творчість займає особливе місце у моєму житті. Сьогодні це навіть не частина мене, ні. Творчість – це моя сутність».
Ольга Цуз
