Учора в усьому світі святкували День вишиванки. Боратинська громада продовжує ділитись історіями родинних традицій наших мешканців. Наталія Бугай розповіла про старовинну вишиванку, яку їй подарувала тітка.
«Цінною для мене є сорочка, що збереглася у скрині моєї двоюрідної тітки Ірини з Цуманя. Вона отримала її від своєї мами Марії і бережно передала мені в подарунок. У холодну пору полотно зігріває тіло, а в жару радує прохолодою. Тішить очі вишита чорним і червоним мережка з квітів, майстерно розміщена на рукавах.
Тітка розповідала, що коли померла її мати, один чоловік став біля труни навколішки в ногах і плакав, і молився, і дякував. Він все говорив, що будучи молодою Марія врятувала його з німецької лабораторії, яка проводила досліди над дітьми».
Тітка пані Наталії проживала у селі Воротнів. Мальовнича природа рідного краю завжди вабила пані Ірину різноманіттям квітів і дерев. В дитинстві вона любила збирати лікарські рослини разом з мамою. Та найдужче тішилася вона маминими вишиванками. Такі чудові, з загадковими квітами чи орнаментами, вони прикрашали родинну оселю у будні і в свята. «Голка так і вертілася, і танцювала в маминих руках», – розповідала тітка Наталії Бугай.
«Будучи маленькою вона навчилася і сама дуже майстерно вишивати. Хрестик, за хрестиком спліталися пишні квіти у чудернацькі композиції. Розцвітали на рушниках і серветках, на сорочках і килимах барвистим розмаїттям кольорів. Ще й досі її вишиванки прикрашають Цуманський Православний Храм.
У 1960 році сталася значна подія в селі Воротнів. Приїхали радянські кіношники знімати фільм «Сліпий музикант» за однойменним твором українського письменника Володимира Короленка. Біля храму та гарної каштанової алеї відбувалися основні зйомки. І старі, і малі жителі подалися в артисти. Тітка Ірина була тоді зовсім юною дівчиною і теж грала панночку у масових сценах. Пам’ятаю як вона розповідала, що на зйомках щоразу роздавали полотняні спідниці і вишиті сорочки дівчатам і жінкам. Вони сварилися, бо не могли поділити вбрання між собою. Проте найбільше їй тоді хотілось одягнути мамину вишиванку. Попри старання жительок села, сцена з ними не увійшла до фільму.
Відійшли у засвіти і тітка Ірина, і її мати Марія. Та зберігає тепло їхніх рук старовинне полотно. Вабить своєю красою і неповторністю поліська самобутня вишиванка.»