У кожної родини є альбоми, де зберігаються старі світлини. Вони передаються у спадок від старшого покоління до молодшого. Зі старих, пожовклих від часу світлин на нас дивляться бабусі, дідусі, родичі, друзі, деяких вже і немає серед нас...
А кому більше пощастило: тому, хто на світлині, чи тому, хто тримає її зараз у своїх руках?
Спірне питання... Тим, хто закарбувався на світлині, звісно, пощастило, адже дивлячись крізь плин часу, вони оживляють пам'ять сьогодення, нагадують про своє попереднє буття, отже, продовжують жити. Ті, хто споглядають унікальну світлину, теж щасливі, бо переносяться в той час, у якому зроблене фото, згадують чи то знайомляться з людьми на ньому, бачать умови життя, можуть спробувати уявити або приміряти на себе тогочасний устрій, поміркувати над тим, як все змінюється, вдосконалюється.
Світлина зроблена в 1958 році в селі Оздів на головній вулиці, яка ще тоді не мала назви, а сьогодні це вулиця Ветеранів.
Майже 70 років тому хати були покриті солом'яними снопами, із засобів пересування людям слугувала підвода із дерев’яними колесами, запряжена кіньми.
Автор світлини, Занегіна (Столярук) Галина Максимівна, біля своєї хати назавжди закарбувала доярок – Кісільову Ольгу Савівну та Васечко Надію Остапівну, які, подоївши корів, їдуть ще на поле заготовляти корми з візником Михальчуком Іваном Климовичем і Петром Телімоновичем (стоїть з косою).
Світлина з особистого архіву жителя села Оздів Бориса Кісільова.
Підготувала бібліотекар Васечко Галина
