Народився 26 липня 1992 року в селі Баїв. Був хорошим спритним хлопчиком. Навчався в Баївській восьмирічній школі. Пізніше продовжив навчання в профтехучилищі № 2, де здобув середню освіту та професію муляра. Йому дуже подобалось виконувати різні будівельні роботи, від своїх старших товаришів навчився всім тонкощам будівельної справи. Петро був завжди веселий та привітний до односельчан. Ніколи нікому не відмовив у допомозі.
Був дуже люблячим сином. Виконував всі прохання своєї матері Валентини. А ще любив дітей, а діти любили його, і сусідські , і діти друзів. Обожнював своїх племінників. Тож змайстрував для них дитячого майданчика. Рідним про Петра будуть постійно нагадувати молоді берізки, ялиночки та сосни, що насадив він біля рідного дому, бо дуже любив садити дерева.
Почав будувати свій будинок. І все казав: «Буду мати свій куток, тоді можна одружитися».
Коли почалася війна, чергував з друзями на блокпостах, завжди був там, де потрібна була його допомога. Призивався у 2023 році, але за станом здоров’я був комісований. Вдруге повістка прийшла у 2024 році. І 18 березня Петро пішов захищати свою країну.
З Рівненського полігону попав на Харківський напрямок. Не довго проходила його служба. Як розповіли побратими Петра, 26 липня командир і всі його друзі вітали по рації з Днем народження, бо він був з групою на завданні.
27 липня 2024 року їхня група верталася з позицій і потрапила під мінометний обстріл. Петро Корука отримав поранення несумісні з життям біля населеного пункту Стариця Чугуєвського району Харківської області.
Клята війна обірвала всі мрії Петра. Тепер йому навіки 32…