– Вихователька сказала, що мій малюнок найгарніший – розповідає другу Софійка, бавлячись у пісочниці.
– А мені сказала, що мій! – не роздумуючи вигукує Марк.
– Зараз прийде Василівна, давай покажемо їй – хай вона скаже, хто краще намалював – вирішують суперечку дітлахи.
Василівна – вона ж Галина Василівна Киричук – завідувач Боратинського ДНЗ «Сонечко». Жінка очолює дошкільний заклад вже понад 30 років. За цей час чого тільки не було, та пані Галина не зреклася професії. Це можливо тоді, коли мотивацією є дещо більше, ніж матеріальне. А така мотивація дійсно існує – і це не високі оцінки міністерств чи батьків, а діти, які щодня із задоволенням ідуть до садка. Сьогодні ми привідкриємо завісу успіху одного з кращих дошкільних закладів громади та розповімо чим живе його керівниця Галина Киричук.
Галина Василівна родом із Горохівщини, навчалася у Рівненському державному педагогічному інституті імені Д.З. Мануїльського. У Боратин потрапила долею випадку, хоча як потім виявиться – зовсім невипадково:
«Після інституту мене направили на роботу у Луцький район – працювати вихователем у Лаврівський дошкільний заклад. Через деякий час запропонували нову посаду – у Боратинському ДНЗ. Пропрацювавши зовсім трохи, мене знову чекали кадрові зміни – у 27 років призначили на посаду завідувача.
Пригадую, що погодилася очолити дитсадок не вагаючись. Напевно, через те, що була молода, впевнена в собі і навіть не підозрювала, що на мене чекає попереду. Зараз ставлю під сумнів, що прийняла б таку пропозицію, адже бути завідувачем дитсадка – дуже відповідально. Втім, дивлячись з висоти прожитих років, впевнено можу сказати, що зробила правильний вибір і ні про що не шкодую».
А про який жаль може йти мова, коли бачиш як твої вихованці стали добрими і порядними людьми, які щодня тішать своїми успіхами. До слова, випускників у пані Галини чимало, адже за 33 роки роботи у дитячому садочку вона виховала по три покоління чи не у кожній сім’ї.
«Вже й не підрахую точно скільки випусків було, час летить надзвичайно швидко. Одне знаю точно – мої перші діти-випускники вже привели своїх дітей, а ті – своїх.
Можливо це звучатиме пафосно, але я пам’ятаю усіх, намагаюся час від часу підтримувати зв’язок, пишаюся здобутками та досягненнями своїх вихованців. Хтось знайшов своє щастя у сімейному затишку, хтось успішно будує кар’єру чи розвиває власну справу. Є серед наших випускників і ті, чиї імена гордо звучать на всю громаду, наприклад Ілля Анікін, Соломія Катеринюк, Антоніна Черняк, Оля Демчина, Іван Петльоха, Андрій Марчук. Мені надзвичайно приємно, називати їх вихованцями нашого дошкільного закладу».
Можемо побитися об заклад, що це не єдині відомі випускники Боратинського дитсадка. Тут виховують справжніх талантів і вундеркіндів, та це й не дивно. Боратинський ДНЗ «Сонечко» – один з кращих дошкільних закладів, переможець Всеукраїнських проектів та конкурсів. Свого часу садок став лауреатом загальнонаціональної премії «Флагмани освіти і науки України» та отримав кришталеву сову у номінації «Дошкільна освіта». Як звичайний сільський дошкільний заклад зумів досягнути таких успіхів? – Відповідь проста:
«Секрет нашого успіху – команда професіоналів-однодумців, – запевняє Галина Киричук. – Кадри вирішують все і це дійсно так. Дуже важливо згуртувати гарний колектив, людей, які тебе підтримують, розуміють. У нашому садочку прекрасні педагоги – професійні, досвідчені, креативні, завжди готові вчитися і пізнавати щось нове. Визначальна риса для вихователя – повага до дитини і я без сумніву можу сказати, що це головна цінність нашого дошкільного закладу.
Хочеться відзначити, що наші педагоги також вміють працювати з батьками, вони у нас не просто спостерігачі, а активні учасники освітнього процесу. На мій погляд, це дуже важливо, адже батьки мають не лише цікавитися чи дитина поїла у садочку, а й бути обізнаними як вона проводить свій день, чим займається.
Звісно, ідеалу немає ніде, ми також бачимо якісь свої прорахунки і активно працюємо над цим. На щастя, вдосконалюватися ніколи не пізно».
Боратинський дитсадок – не зовсім типовий дошкільний заклад. Тут малюків навчають за сучасними, авторськими методиками, впроваджують екологічні, мистецькі, літературні проекти. У дитсадку є гуртки з вивчення англійської мови, хореографії, театральна студія. Приміщення закладу оснащене за останніми модними тенденціями і більше схоже на якийсь приватний садок чи «маленьку школу». До речі, подейкують, що приватні дошкільні заклади незабаром можуть з’явитися у Боратині.
«Я вважаю, що це нормально, коли на теренах громади будуть представлені різні формати дошкільних закладів, – каже Галина Василівна. – Єдиний важливий момент – аби це було з користю для дітей. Приватні дошкільні заклади на рівні з державними мають надавати якісні освітні послуги, виконувати навчальні програми згідно державних стандартів. Хочеться, щоб вони не стали просто даниною моді та не перетворилися на збирачів коштів, як це часто буває. А загалом це було б цікаво. Адже здорова конкуренція завжди стимулює до розвитку!»
Галина Василівна розповідає, що зараз державні дитсадки майже нічим не відрізняються від приватних та й загалом сучасні підходи у дошкільній освіті дуже змінилися і педагоги мають надзвичайно широке поле для творчості: «Раніше все було якось шаблонно, було багато формалізму. Сьогодні все надзвичайно демократично та відкрито у виборі освітнього процесу, вихователі можуть вносити корективи у календарний план, самостійно обирати форми і методи роботи. Саме тому ми створюємо власні творчі групи, розробляємо освітні програми…
Своєрідним позитивом та поштовхом до розвитку для нас став карантин. У таких екстремальних умовах ми зрозуміли, що потрібно міняти способи, підходи. Тішить, що до нових реалій призвичаїлися досить швидко. Під час карантину з дітьми та батьками працювали дистанційно – обрали для себе кілька платформ, де комунікували, надсилали літературу, проводили флешмоби та челенджі».
Спілкуючись про нові тенденції в освіті, змінюємо тему на родину, хобі та знову повертаємось до дошкілля. Пані Галина каже, що це вже «невиліковно»: «Я присвятила цій справі все своє життя. Іноді, озираючись назад думаю про найважливіші речі – для мене це моя донька Наталка і, звісно ж, наш дитсадок. Я фанатично люблю свою роботу за те, що не дозволяє розслабитися, завжди мотивує до руху та розвитку. Мрію, щоб нашим дітям завжди було комфортно у садочку, щоб вони відвідували заняття із задоволенням. А ще, хотілося б одного разу привести до групи онука чи онучку. Вірю, що все попереду…»
Ольга Цуз
