Собчук Валентин Володимирович народився 25 травня 1964 року, в селі Козятин, закінчив Козятинську школу Горохівського району Волинської області. В 1982 році пішов в армію. В 1984 році був прийнятий водієм у селянську спілку «Підбереззя». Після трьох років роботи в спілці звільнився та пішов працювати знову водієм в Горохівську районну лікарню а в 1987 році звільнився. В 1989 році прийняли на роботу в Радгосп «Прогрес» Горохівського району і був звільнений в 1997 році. В 2005-2006 роках був на роботі за кордоном в Англії.
«Мій чоловік був справжнім патріотом, так як і його син Віталій від першого шлюбу. Я з Валентином познайомилася в 2006 році. Коли дізналася скільки йому років, то трішки була спантеличена, тому що різниця у віці була 20 років. Але, як кажуть, кохання то така сила, що я нінащо не звертала увагу, а просто кохала до нестями. В чоловіка було вже на той час двоє синів від першого шлюбу. 14 лютого 2007 року на День закоханих ми одружилися, нас розписали в Баївській сільській раді з усіма урочистостями. В 2007 році сталася для нас ще одна приємна подія - в нас народилася чудова та красива донька Єлизавета. Після трьох років декрету в нас стала ще більша родина, народилася донька Марія-Діана в 2010 році. Та через 1 рік 3 місяці наша донечка Марічка померла в обласній дитячій лікарні міста Луцьк. Це дуже, дуже була велика втрата для нас, вже тоді ми взнали, що таке горе. В 2012 році я народила сина Дмитра. Так захотів назвати сина чоловік в честь діда, який теж загинув на війні.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф 24 лютого 2022 року, чоловік не сказавши нічого мені, пішов до військкомату та написав добровільно заяву про приєднання його до захисту Батьківщини. На той час на службі в війську вже був його син, який з 2017 захищав Батьківщину та нас. А 2 березня 2022 року чоловікові подзвонили з військкомату, щоб він прибув на наступний день до них. Того ж дня їх повезли в місто Рівне для проходження лікарської перевірки, звідки в подальшому повезли в місто Дніпро. 5 березня 2022 року був прийнятий за мобілізацією в 508 окрему бригаду «Морська піхота» в військову частину А 1275. Під час захисту Батьківщини два рази підірвався на автомобілі. Слава Богу вижив та був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувачем Збройних Сил України В. Ф. Залужним 17 вересня 2022 року № 1272 «Сталевий хрест».
Були такі дні в тижні, що він не виходив кілька днів на зв’язок, це були, здавалося тоді, найважчі дні нашого з дітьми життя. За кілька тижнів до загибелі чоловік, мабуть, відчував біду, тому що в одній із наших телефонних розмов сказав, щоб я поховала його біля доньки. Вже коли знову після кількох днів що чоловік не виходив на зв’язок приїхали до нас додому люди у військовій формі, я все зрозуміла, але не хотіла сприймати їхні слова за реальність. Мені повідомили, Собчук Валентин Володимирович загинув 29 жовтня 2022 року під час безпосередньої участі в бойових діях, відсічі та стримуванні військової агресії російської федерації проти України поблизу населеного пункту Водяне Покровського району Донецької області у результаті отриманих уточнених травм з залученням декількох ділянок тіла, вибухової травми, ушкоджень внаслідок військових дій, спричинених іншими видами вибухів та уламків.
Після поховання чоловіка мені стало взагалі страшно, здавалося життя зупинилося назавжди та я усвідомлювала, що є діти і потрібно жити далі. Стало ще важче, коли загинув син чоловіка (брат Діми та Лізи) Собчук Віталій Валентинович. Це відбулось через місяць після загибелі батька 29 листопада 2022 року. Це був жах, біль, злість, ненависть та моя донька та син сказали, що вони ГЕРОЇ, які загинули з честю віддавши свої життя за мир та спокій нашого з вами життя.
Нехай Господь Бог береже їх у царстві своїм! Царство небесне, вічний спокій, усім Героям України які віддали найцінніше своє життя! ГЕРОЇ не вмирають, а лише з нами поруч не живуть. ВІЧНА СЛАВА!»