В теплий весняний день 15 березня 1983 року народився Ігор Столярук. Дитинство хлопчика минало в селі Гірка Полонка Луцького району, він мав багато друзів, був дружелюбним, веселим, щирим правдолюбом. У дитинстві полюбляв робити різні солодкі смаколики.
Освіту отримав у Гіркополонківській школі. Навчання давалося йому легко, особливо подобалися йому такі предмети, як історія та математика. Ще в малому віці Ігор залишився без батька, тому проживав лиш з мамою та братом. В 2000 році юнак закінчив 11 класів.
З 2001 по 2002 роки проходив строкову службу.
Повернувшись додому, юнак пішов працювати. В свої 29 років зустрів свою майбутню дружину Анжелу, яка стала йому вірною і надійною опорою.
У 2014 році з початком війни в Україні, не роздумуючи, мужньо пішов захищати свою рідну землю від посягань ворога. 1 вересня 2014 року Ігор вступив до Збройних Сил України у складі 44 артилерійської бригади в перший гаубічний дивізіон. Зразу ж направили його до міста Яворів Львівської області, де проходив навчання на Яворівському полігоні.
Через декілька місяців, восени, Ігоря відправляють в Донецьку область в район Горлівка - Дебальцеве. Після взяття Дебальцево їх перекинули до Луганської області. Звідти була ротація додому. Їхня батарея була однією з найкращих з виконання бойових завдань. По завершенні служби його команду було нагороджено орденом Богдана Хмельницького.
9 квітня 2015 року, доки Ігор обороняв країну, в нього народився син Артем. Відслуживши рік, восени повернувся додому. Трішки потішившись сином, не зміг сидіти вдома. І у 2016 році пішов по контракту служити у Волинську 14 ОМБ імені Князя Романа Великого в піхоту, там пройшов навчання на посаду молодшого сержанта.
Проходив службу в районі сіл Щастя, Нижнє Тепле, а потім ще дві ротації в цій же бригаді на посаді головного сержанта взводу. Другий раз у Попаснянському районі Луганської області село Новоолександрівка. Третя його ротація була в районі Бахмута (колишній 29 блок пост, 66 кілометр Бахмутської траси, перехрестя на Голубівку).
Ігор ідеально виконував військову роботу, був хорошим командиром. Вивчив багато видів зброї, свої знання і навички передав своїм побратимам. В 2020-2021 році воював у складі 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Брав безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької і Луганської областей.
У свої 39 років став учасником бойових дій та ветераном війни. Мав позивний «Суддя», яке дали йому побратими. За сумлінну службу, мужність, героїзм, сміливі дії під час виконання бойових завдань нагороджений численними грамотами та орденом «За службу». «Ветеран АТО», «За оборону Рідної Держави», «За участь в антитерористичній операції».
З початком повномасштабної війни, не чекаючи повістки, пішов воювати в складі 14 ОМБ Імені Романа Великого. 19 червня 2022 року їх відправляють у Донецьку область, де точилися жорстокі бої за Бахмутську трасу. 7 серпня 2022 року біля села Яковлівка Донецької області Ігор та його побратими були на нульовій позиції, де виконували бойове завдання. Командир героїчно загинув при прямому влучанні з ворожого танка від несумісних з життям травм, прикривши собою ще двох побратимів.
Привезли тіло героя до рідної домівки 12 серпня 2022 року. Похований на кладовищі в селі Гірка Полонка.
Щирість, доброта, відважність, позитив Ігоря назавжди залишаться в пам'яті рідних, друзів, побратимів. Під його керівництвом не було жодних витрат серед особового складу, за що отримав великий авторитет серед побратимів. Бойові завдання виконував на відмінно, незважаючи на те, що завжди потрапляв на найгарячіші позиції. Він був справжній патріот нашої країни, який загинув за вільну та незалежну Україну.
В селі Гірка Полонка, в закладі освіти, де навчався Ігор Столярук встановлена меморіальна дошка пам'яті.
А також був нагороджений посмертно орденом «За Мужність» 3 ступеня, орденом «За мужність і відвагу» і Князівським хрестом Героя «Навіки в строю».